Розділ №32. Свої плюси

Тиша заполонила кімнату. ​Я сиділа на краєчку ліжка, вдивляючись у темряву коридору. Втома після сьогоднішнього «собачого концерту» та зустрічі з Леоною нарешті почала брати своє. Тіло все ще відгукувалося глухим болем, який завжди наздоганяв метаморфів після занадто тривалого перебування в чужій формі. Кожна кістка ніби просила про відпустку, а нервова система нагадувала натягнуту струну, яка от-от лопне. ​З вітальні долинав тихий шелест. Айрон обережно перекладав Джейд з дивана на її ліжечко, але певно та прокинулася бо він затримувався.

​Затишну тишу розірвав вібруючий звук мого телефону. Екран спалахнув, висвічуючи ім’я, від якого серце мимоволі стиснулося. ​Бабуся Ріверс Сейн. Добре, що вона хоч не знала про всю цю історію, інакше б впокоїла б мене разом з тими викрадачами. ​Якби я скинула дзвінок чи не відповіла — було б підозріло, тому я натиснула на кнопку «відповісти» та спробувала вдати з себе звичайну свою версію.

​— Привіт, Хайлі. Ти як? Ціла? — пролунав занадто добрий вже голос. Я навіть рефлекторно випрямилася на ліжку.

​— Ціла, — стомлено видихнула я, заплющуючи очі. У грудях щось невагомо стиснулося, очікуючи продовження.

​— Добре, що ціла, — полегшено видихнула бабця і, за своєю звичкою, тут же змінила тон на бурчання з подвоєною гучністю. — А тепер поясни мені, Хайлайн Дарк! Ти що, померти мені задумала?! Я не для того рятувала твою метаморфську пухнасту дупу, щоб тебе якісь бовдури викрадали! Я тобі що казала? Не лізь у сумнівні провулки, не довіряй людям й завжди у сумнівній ситуації перетворюйся на когось страшного! А ти що зробила?!

​Я мимоволі посміхнулася.  «Доброта» бабусі Ріверс часто ховалася за шаром сарказму та нескінченних повчань. На відміну від Леони, яка бачила в мені «вершину еволюції» та інструмент для панування клану, Ріверс бачила в мені дівчисько, яке вічно потрапляло в халепи й забувало вчасно поїсти. Для неї я була не інструментом, а безсовісною  онукою, яку треба було навчити розуму. 

І як я мала їй пояснити, що в цій ситуації я виконала всі її настанови? Джейд Айз серед всіх тих людей дійсно була найстрашнішою. Їм ще добряче пощастило, що я змилувалася над їхніми вухами і влаштувала свій концерт! Якби йогтвлаштувала вона — вони б не пережили цього.

​— Бабусю, зробила все точнісінько як ти мене вчила, — тихо відповіла я, намагаючись не розбудити Джейд. — Я не постраждала особливо. Але там була Леона.

​На тому кінці лінії запала важка тиша. Я майже чула, як Ріверс міцніше стискає свою улюблену чашку. Вони ще за часів навчання в академії розходилися поглядами на життя.

​— Ця стара змія все ніяк не вгамується? — її голос став низьким і небезпечним. — Вона знову за своє? Знову ці казки про «спадщину» та «читання життів»? Що за стара дурепа...? І що вона хотіла? Нащо їй здалася ти і те дівча? 

​— Джейд — її онука, — прошепотіла я, відчуваючи, як холод знову прокрадається під сорочку Айрона. — Вона хотіла забрати її в клан.

​— Точно стара дурепа, — буркнула бабця і стала чимось грюкати на фоні. —  Айрон — батько дівчинки, і він єдиний, хто має на неї законні права. Вона божевільна, якщо думає, що має право на кожного нещасного метаморфа у цьому місті. От хай почекає! Навідаюсь я до неї завтра та винесу їй всі мізки! Теж мені! Уявила себе богом.

​— Вона завжди такою була, — я відчула, як у дверях з’явився силует Айрона. Він мовчки спостерігав за мною, прихилившись до одвірка. — Мені час іти, бабусе. Дякую, що зателефонувала.

​— Іди-іди до свого слідчого... Так і бути. Тримай моє благословення. Але дітей не заведіть там! Я не готова стати прабабусею... Так йому і скажи.

— Та скажу...

В слухавці почулися довгі гудки. Я поклала телефон на стіл та перевела погляд на Айрона.   Світло з коридору м’яко підсвічувало його обличчя, приховуючи втому в очах. Я дивилася на нього і чітко усвідомлювала, що це він розповів про те, що відбулося їй. Більше не було кому.

— Звзнавайся, — спокійно промовила, вкриваючи ноги ковдрою.

​— В чому? — запитав він, сідаючи на край ліжка поруч зі мною.

​— Це ж ти розповів їй усе, — я відкинулася на подушки, відчуваючи, як тепло від його присутності заспокоює залишки  магії. — Коли встиг? Навіщо? І чому я прослухала мега коротку версію нотацій, а не стандартну на пів години?

— Якщо коротко... — задумався він, підпираючи ноги під себе. — Ми знайшли з своєю бабусею спільну мову. І вона дозволила мені залицятися до себе. Але відразу попередила, що якщо я зроблю тобі боляче, то вона розбере мене на кісточки. Мовляв, працювала колись антропологом і має це робити.

— Чим же ти підкорив її? — здивувалася. Ба поважала лише чесність та гроші. Не уявляю, що він міг наговорити їй, що вона так його прийняла.

— Тобі чесно? — ​Айрон ледь чутно засміявся, простягнув руку і на мить накрив мою долоню своєю. — Показав їй виписку зі свого банківського рахунку. Вона оцінила мій діловий підхід до стосунків.

В кімнаті розбився сміх. Ми дивилися один на одного та не могли зупинитися. Що ж, виявляється, любов бабусі Ріверс до грошей мала і свої плюси. Принаймні цього разу.

​