Розділ №49. Трохи ніжності

Зима завжди здавалася мені часом випробувань та холоду. Чогось важкого та непереборного. Прагнення вижити та дочекатися відлиги. Але цей вечір у будинку Айрона мав інший смак — смак хвої, старої паперової коробки з іграшками та нестерпної, електричної близькості, від якої перехоплювало подих. Я ніколи не вміла бути частиною «сім’ї». Моє життя нагадувало розбите дзеркало, де кожен уламок відображав іншу роль, іншу втечу. Проте зараз, я відчувала, як мої захисні бар’єри дають тріщину. І це бентежило більше, ніж я могла собі в цьому зізнатися.

За вікном панувала темрява. Ми сиділи коло ялинки й намагалися вирівняти її так само як і стосунки між нами. Сама того не усвідомлюючи я потягнулася кінчиками пальців до руки Айрона, аби доторкнутися до неї, але вчасно зупинилася. Айз ніби відчув цю заминку й ледь чутно перепитав:

— Тримаєш? — почувся його глибокий оксамитовий голос. Ми були так близько, що я бачила дрібні срібні цяточки в його сталевих очах. Чомусь зараз він здавався значно красивішим ніж зазвичай. — Все добре?

— Так, тримаю. Закріплюй,  — прошепотіла, відчуваючи, як серце починає вибивати ритм якоїсь дуже швидкої мелодії. Його пальці ненароком торкнулися мого зап’ястя, коли він поправляв гілку, і я мимоволі здригнулася разом із ялинкою. — Щоб тебе…!

— Ти до біса мила, коли соромишся,  — засміявся Айрон, перехоплюючи мою руку, щоб стабілізувати конструкцію. Дерево перестало хилитатися, але він не поспішав відпускати її. Ми на кілька секунд завмерли в цьому дивному положенні — на колінах біля кривої ялинки, серед хаосу та коробок. — Так би й…

— Знайшла! — вигукнула Джейд, розбиваючи момент. Вона вбігла в кімнату разом із мотком ниток та ножицями й хутко потягнула величезну скриню ближче. — А що це ви тут робите таке?

— Ми закріпили ялинку з твоїм батьком, щоб ти могла безпечно повісити дощик, — ледь сковтнула слину від глибокого хвилювання. 

— Це ж чудово! — підстрибнула вона  на місці й стала тупцяти ногою по підлозі. — Тоді ви, міс Хайлі — будете вішати кульки, а тато — гірлянду, бо він високий і йому не потрібна драбина!

— Командир у спідниці, — зітхнув Айрон, підводячись й допомагаючи піднятися мені. Його рука затрималася на моєму лікті трохи довше, ніж того вимагала ввічливість. — Добре, малечо. Діставай свої скарби. Тільки не побий…

Наступну годину я згадуватиму як одну з найтепліших у моєму житті. Ми розбирали коробки, наповнені скляними кульками та якоюсь дивною мішурою, яка виглядала так, ніби її пережувала та якась собака. З кожною новою кулькою ялинка перетворювалася на щось затишне. Й чомусь, дивлячись на неї я згадувала бабусю Сейн та думала про те, що було б непогано якось зробити це з нею.  Провести час разом, як справжня сім’я, якою вона для мене стала за весь цей час. 

Заблукавши у своїх мріях я мовчки чіпляла по колу гірлянду, аж поки не зловила себе на думці, що залишилася лише верхівка й мені банально не вистачало росту для неї.  

— Не дотягнуся, — констатувала, марно намагаючись зачепити край магічної стрічки за саму верхівку. Я вже збиралася підстрибнути, ризикуючи завалити всю конструкцію на себе, як раптом відчула на талії великі, гарячі долоні.

Айрон підійшов ззаду так тихо, ніби хижак. Він легко підняв мене в повітря, змушуючи мене перелякано вчепитися в його передпліччя. Серце запнулося і я завмерла в його долонях.

— Все добре, я тримаю тебе, — м’яко мовив він. — Вішай собі спокійно.

Легко йому було казати “спокійно” коли він слухав мій пульс через ребра. І ж точнісінько чув! Просто вдавав, що не помічає моєї реакції. Безсовісний, спокусливий слідчий! Пальці хутко натягнули стрічку на верхівку й Айрон почав повільно опускати мене вниз. Наші обличчя опинилися на одному рівні, скорочуючи відстань до критичних міліметрів. Його губи ледь помітно нахилилися вперед. Затуманений погляд опустився вниз, обіцяючи мені через мить найприємнішу катастрофу у моєму житті. 

— Джейд… — ледь чутно прошепотіла  йому в губи, намагаючись вхопитися за залишки здорового глузду. 

— Вона заснула, Хайлі, — так само тихо відповів він. — Ще п’ять хвилин тому. Прямісінько на дивані.

Я мигцем озирнулася: малеча справді згорнулася калачиком, підклавши під щоку пухнастий дощик. Вона так мило спала, що я мимоволі посміхнулася. Теплі руки обережно поставили мене на підлогу, затримуючись на моїй талії на декілька хвилин. Я чекала, що він перетне цю межу та поцілує мене, але натомість Айрон лише нахилився і майже невагомо, торкнувся губами мого чола. Це був не той поцілунок, якого я чекала, але від нього в грудях розлилося таке тепло, що я ледь не розтанула від цієї ніжності. 

— Ходімо спати, Хайлі, — прошепотів він, заправляючи моє вологе пасмо волосся за вухо. Його пальці затрималися на моїй щоці на секунду довше, ніж потрібно. — Сьогодні було й так забагато всього для нас всіх. 

Пальці невагомо стали перебирати край сорочки. З одного боку хотілося вчепитися в цього чоловіка та обіймати ніби панду всю ніч, а з іншого боку я усвідомлювала, що він мав рацію. На одному адреналіні стосунки не побудуєш.