Розділ №30. Маленька вихована дівчинка

Варто було мені лише торкнутися ручки дверей, як усередині щось гупнуло, тупнуло і злетіло з котушок. Я ще не встигла переступити поріг, як на мене вилетіла Джейд та врізалася на повній швидкості. От ніби кілограм двадцять від сили, а з ніг зносить так, що встояти неможливо!  Напевно, якби Айрон не притримав би мене зі спини, то я точно полетіла б на підлогу. А так, ми лишень переглянулися з ним розуміючими поглядами та змовчали. 

— Міс Хайлі! — голос дівчинки затремтів, і я відчула, як її маленьке личко притиснулося до моїх запилених джинсів. — Ви живі!

— Можна й так мовити, люба. Привіт, сонечко, — нарешті видихнула я, опускаючи долоню на її голову. Джейд відсторонилася на сантиметр, щоб поглянути на мене своїми великими, серйозними очима. — Як твої справи? 

— Я страшено рада вас бачити і страшено розлючена! — мовила вона, надуваючи свої великі щоки. — Ті ба…

— Джейд! — гаркнув завчасно Айрон. — Че-е-емно. 

— Але ж…!

— Джейд! — ані краплі не пом’якшився його голос. — Ти маленька, вихована дівчинка. А маленькі, виховані дівчинки не говорять грубих слів, навіть якщо дуже хочеться!

— А можна я перетворюсь на хлопчика тоді? — ображено надулася малеча, складаючи руки на грудях. — Що за життя таке нещасне в маленьких дівчинок, якщо вони навіть не можуть пристойно буркнути на непристойних поганців? Це взагалі не че-е-есно! 

— Та хоч на собаку перетворись — говорити все одно треба ввічливо та гарно, — втомлено потер він чоло. 

— Про соба-а-ак, — багатозначно протягнула Джейд, відступаючи на кілька кроків. — Міс Хайлі, а як ви перетворюєтесь на них? А я так зможу? А на велику? А звідки в мене виросте хвіст…? А якщо він мені не сподобається…?

— Дже-е-ейд… Міс Хайлі тільки вибралась від тих… — запнувся він на мить під докірливим поглядом доньки. — Від тих поганих чоловіків. А ти думаєш про те чи не заважатиме тобі хвіст? Тобі не соромно?

— Мені не соромно! Мені цікаво! — Джейд ображено випнула нижню губу, але все ж таки пом’якшала й знову вчепилася в мою руку. — Мені соромно тільки за тата, бо він дорослий, сильний і злий, а дозволив нам потрапити в біду. Я його вже насварила. Весь вечір тренувалася на його улюбленому ножі, поки він не приїхав.

Я мимоволі кинула погляд на колекційний ніж розписаний рожевим фломастером у сердечки. Бідолашний мав такий вигляд ніби його витягнули з якогось мультфільму про принцесу та благородного дракона. 

— Він же ні в чому не винен, — протягнув Айрон, нарешті помічаючи цей витвір мистецтва й хапаючись за чоло. Потім зробив глибокий подих й став підштовхувати нас обох у бік кухні. — А от я, мабуть, заслужив у минулому житті на такий кармічний відкат.... Сідай, Хайлі. Я зараз поставлю чайник. Тобі треба… ну, хоча б перестати виглядати так, ніби ти щойно змагалася з Зефіркою містера Фола. 

— Дуже вдячна за комплімент, — розсміялася, вмощуючись на стілець. Кожен м’яз у тілі просив політичного притулку в іншому, більш спокійному організмі. — Знав би ти, як важко підтримувати нормальну зачіску, коли ти трансформуєшся по сотні разів на день і кожен раз із новим волоссям. Не випало — й те добре.