Розділ №29. Компенсація за нерви

Ніч пахла іржавим залізом, дешевим адреналіном і моїм власним проваленим планом на спокійний вечір. Кожен крок віддавався у скронях так, ніби там оселився маленький, але дуже наполегливий гном-коваль, який вирішив перекувати мою черепну коробку на щось більш зносостійке. Наприклад, на чугунну пательню, на якій можна було б посмажити картоплю із золотистою скоринкою або ж чийсь мозок. За нашими спинами почувся глухий стук в металеві двері. Я ледь стримала бажання показати Леоні язика, прямісінько як Джейд.

Ми мовчали всю дорогу до парковки, аж поки я не вмостилася на пасажирське сидіння, відчуваючи, як шкіра салону приймає моє втомлене тіло. Айрон обійшов машину, сів за кермо й завів двигун. Звір під капотом гаркнув, ніби теж був не в гуморі, й ми рушили додому. Місто за вікном перетворилося на розмите полотно з неонових вивісок та мокрого асфальту. Я розглядала свої руки тільки б не дивитися  ліворуч на стурбоване обличчя. 

— Вибач за те, що втягнув тебе у сімейні сварки... — ледь чутно вимовив Айрон, а потім  трохи гучніше додав: — І дякую тобі за Джейд.

— З нею все добре? — запитала я, тримаючись за край куртки. Уся моя іронія кудись випарувалася, залишивши лише голий страх за маленьку дівчинку, яка стала для мене чимось більшим, ніж просто частиною чергового «завдання». Айрон нарешті глянув на мене. У його очах плескалася така втома, що мені захотілося просто притулитися до його плеча і заснути років на сто, але зупиняло відчуття відповідальності та залишок боргу в ба.

— Якщо контрольовані трансформації можна назвати «добре», то так... — він зітхнув, і цей звук був сповнений болю. — Вона в безпеці. Вдома, під наглядом. Але вона постійно запитувала про тебе.

— Про мене? — я нервово хмикнула, намагаючись повернути собі звичну маску самовпевненості. — Сподіваюся, вона не питала, чому її няня не придумала кращого рішення?

— Ні, не питала… Але вона на диво прикіпіла до тебе.  Для Джейд ти не «няня» і не «метаморф під прикриттям». Ти просто... ти. 

Ці слова влучили в ціль точніше, ніж будь-яке магічне закляття. Я відвернулася до вікна, щоб він не помітив, як у мене зрадницьки заблищали очі. «Просто ти». Боже, як же важко бути «просто собою», коли ти звикла міняти обличчя частіше, ніж шкарпетки. Коли твоє життя — це нескінченний карнавал масок, де справжнє «я» десь загубилося між бабусею, магічними контрактами та вічними неприємностями.

—Ти сильно злякалася…? — запитав він, стискаючи сильніше руль. 

— Мені не  було страшно, — збрехала я, і ми обоє це зрозуміли. — Мені просто було... незвично. Ті бовдури не наробили дурниць, Леона домовилась з ними, щоб Джейд не нашкодили.  Але ці сімейні драми з елементами трилера трохи вибили мене з колії. Та й ба мене приб’є за те, що я зникла, не попередивши її. 

— Твоя бабуся — дуже специфічна жінка, — зауважив Айрон, і я нарешті помітила тінь усмішки в кутиках його губ.

— Специфічна? Це найм’якше слово, яке можна до неї застосувати. Вона — стихійне лихо у спідниці. І якщо вона дізнається, що я ледь не стала частиною ілюзорного шоу твоєї родички, вона відправить мене на перевиховання в психіатрію.

Айрон на мить відпустив кермо однією рукою і накрив мою долоню своєю. Його рука була великою, теплою і неймовірно надійною. Від цього дотику по моєму тілу пробігла хвиля спокою, приборкуючи бунтівну магію всередині.

— Дякую, — повторив він, тепер уже зовсім тихо. — За те, що не залишила її та ризикнула собою.

— Будь ласка, — пробурмотіла я, відчуваючи, як щоки починають палати. — А взагалі, у мене робоча травма. Через цих бовдурів я роздерла до крові долоні! Тому я вимагатиму компенсацію! І Джейд, до речі теж…

— А вона то чого хоче? — м’яко запитав чоловік. — Великий тортик? Какао? Нову сукню?

— Ялинку, Айроне. Твоя донька хоче разом з тобою поставити ялинку та прикрасити її іграшками, — ледь посміхнулася, згадуючи її кумедне обличчя, коли вона розповідала про це. — Вона жалілася, що ти безсовісний батько який забув про найголовніше напередодні свят. 

— Вона мене доведе до божевільні одного чудового дня… — розсміявся він, заправляючи пасмо волосся за вухо. — Добре, буде вам ялинка, мої буркотунки.