Розділ №28. Сім'я за вибором

Двері складу відчинилися з таким звуком, ніби сама доля вирішила поставити в моєму концерті кінцівку. Холодне світло з вулиці окреслило силует, який я впізнала б навіть у стані повної амнезії. Пряма спина, ідеально випрасоване темно-синє пальто і  крижаний погляд, позбавлений навіть натяку на людське тепло.

​Міс Леона Сайд — ​жінка, яка була моїм персональним кошмаром в Академії. Викладачка, чиє ім’я студенти вимовляли пошепки, наче боялися накликати на себе прокляття. А все тому що після її практичних занять з метаморфоз хотілося перетворитися на старого зомбі та з миром заснути в найближчій могилці на довгі роки. Бо так як вона — ніхто не вмів витягувати залишки сил.

Жінка мовчки пройшла всередину, зневажливо оглядаючи декорації.  Звук її підборів по бетонній підлозі відлунював у моїй голові, як удари молота, і змушував відчувати шалені флешбеки й бажання уточнити в телефоні місце найближчого кладовища.

​— Що за нікчемна картина, — промовила вона, зупиняючись за кілька кроків від клітки. Її голос був таким же, як і п’ять років тому: сухим і гострим, як лезо бритви. — Виглядає настільки жалюгідно,що я навіть не знаю, як це назвати...

​— Пані Сайд, ми… вона почала вити, і… — затинаючись, почав високий. Але варто їм було покрити рота, як вона вміло обвела їх зневажливим поглядом й повернулася до мене.

— Геть, — коротко кинула вона, навіть не дивлячись більше в їхню сторону. — Ви — вільні. І якщо я почую хоч один звук, наступним вашим завданням буде чистка каналізації в секторі метаморфів. У формі зомбі.

​Викрадачі зникли швидше, ніж я встигала моргнути. Залишилася лише вона — і я, велика кудлата хаскі, що все ще стискала лапами холодний метал наручнів.

​— Досить ламати комедію, Хайлі, — міс Сайд підійшла до самих грат та спокійно відчинила клітку.  — Цей дешевий цирк із тваринами ніколи не був твоїм коником. Повертайся в своє тіло. І поясни мені, як так сталося, що ти опинилася тут замість моєї онуки.

«Онуки...?» — майнуло в думках. ​Я відчула, як усередині все стискається від гніву. Трансформація назад була болісною та миттєвою. Можливо, через магічний резерв, що вичерпувався, а можливо, через ці кляті наручні, що резонували з моєю магією, створюючи ефект «магічної віддачі». Кістки хрустіли, шкіра горіла, ніби я проходила крізь вогонь, а м’язи скручувало судомами.  За хвилину на підлозі клітки замість собаки сиділа вже я в брудному одязі, й важко дихала, відчуваючи кожну клітинку свого тіла.

​— Так краще, виходь вже, — Сайд дістала з кишені ключ і, на мій подив, відімкнула клітку. ​Я повільно піднялася, ігноруючи тремтіння в ногах. Наручні все ще стискали мої зап’ястя. — Я не знаю жодного метаморфа в місті, який би міг стільки втримувати тваринну форму. Й тим паче, мати такий гарний музичний слух при відсутності будь яких натяків на совість.

— Як це мило з Вашого боку, — прошипіла й вийшла з клітки, зручніше вмощуючись у найближче крісло. — Хто б міг подумати, що в такої...специфічної людини, можуть бути діти й тим паче внуки.

— Де Джейд? — байдуже спитала вона, сідаючи напроти мене. — Ця дівчинка має вчитися серед їй подібних. Кому як не тобі знати це, Хайлайн Дарк? Метаморфи без освіти стають такими ж дикими й марними, як ти.  Її місце серед свого клану.

— Її місце з сім'єю, яка її любить, — мої руки повільно трансформувалися в дитячі, аж поки я не змогла скинути з себе наручники. Мить — й вона повернули собі попередню форму.

— Я — її сім'я! — прогриміла вона, віддаючись луною серед високих стін. — Джейд — спадкоємиця сили, яку ти так бездарно витрачаєш.  Магія — це не іграшка для розваг! Це інструмент домінування, а ти перетворила свій дар на інструмент для прислужування нижчому класу! Ти і твоя клята Рубі, яка все життя марила вийти з клану!