Розділ №27. Знущання над нервовою системою

В голову прийшла божевільна думка. Що, як спробувати доконати їх та спробувати стягнути ключі? Я заплющила очі та зробила глибокий подих. Я відчула, як мої кістки починають змінюватися. Це дивне відчуття розтягування шкіри та зміщення м’язів вкотре віддалося легкою нудотою. Дитяче тіло почало ледь відчутно збільшуватися, обростати густою шерстю. Мої пальці втягнулися, стаючи міцними лапами з кігтями. Обличчя витягнулося у величезну морду й тепер замість дівчинки в наручниках сиділа велика, сіро-біла хаскі. 

— Якого біса?! — підскочив Брейн до клітки, вдивляючись у мої невинні очі цуценяти.

— Хіба метаморфи можуть трансформуватися в тварин…? — Броук розгублено потягнувся до кишені, мацаючи ключі й телефон. — А ну, мала, повертайся назад! Ми так не домовлялися!

Я скептично глянула на них своїми блакитними очима й висунула зневажливо язика. Від побаченої картини злочинці мало не луснули від обурення.

— Ти бачив це?! — ляпнув Броук. — Вона мені язика показала! Прямісінько як тоді, коли я відмовив їй у ялинці в камері!  Що за нестерпне чудовисько?!

О, любі, мої… Я ще навіть не починала… Були б ви наодинці зі справжньою Джейд, ви б її пристрелили б ще в першу годину з її нотаціями. А так… Я ще вам концерт святковий влаштую… Хто там з них жалівся на головний біль? Не одній же мені страждати, правда? Я сумлінно поклала морду на лапки та вдихнула побільше повітря в груди, перш ніж почати співати якусь стару мелодію. З кожною секундою звук ставав гучнішим, переходячи в пронизливу, нескінченну ноту, яка, здавалося, проходила крізь стіни прямо в мозок викрадачів.

— А-а-а-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!

— Заткни її! Броук, зроби щось! 

Броук підійшов ближче, намагаючись схопити мене за загривок, але я спритно відскочила, наскільки дозволяли наручі на лапах, і взяла ще вищу ноту. Це було схоже на оперний спів пораненої сирени, змішаний зі звуком циркулярної пилки та святковим настроєм.

— Мала, припини! — волав Брейн. — Я дам тобі торт! Я дам тобі все, тільки замовкни!

Але Хайлі Дарк не збиралася мовчати. Я відчувала дике задоволення. В образі хаскі я могла бути настільки навіженою, наскільки хотіла. Й навіть могла співати різдв’яні пісні, наскільки мені дозволяв діапазон. 

— Цей покидьок її що, від собаки завів?! — Брейн почав кидатися речами об стіну, сподіваючись злякати мене, але не там то було. Я просто продовжувала діяти їм обом на нерви, свято сподіваючись, що встигну довести їх до приходу боса. Але двері на склад відчинилися раніше і я вперлась поглядам у до біса знайоме обличчя.