Розділ №22. Спроби тебе забути

Як же добре було інколи відчути себе кимось більшим ніж чиєюсь власністю. Ніж інструментом, яким заробляють на життя та чогось досягають. Ніби в один момент всі мої проблеми хтось стер рукою та дозволив мені бути собою. Ну... Майже собою, якщо вже зовсім відверто. Але це все одно було краще. Тому мені не було на що жалітися, сидячи у «Флейворі» та слухаючи розповіді Лайонела.

— Насправді, я хотів перепросити за той невдалий вечір...  — ніяково мовив Лай, розглядаючи квіти на столі. Чомусь згадалися слова тієї дурепи про те, як його нудило від поцілунків. — Я не мав цілувати тебе без дозволу.

— З тобою тоді все було добре...? Я так втекла, що навіть не спитала тебе про це... — почала було, не знаючи, як підібратися до цієї теми. — Тобі не було погано після...? Чи вона це все вигадала...?

— Не вигадала, — байдуже знизав плечима чоловік та відкинулася на спинку стільця. Тонкі пальці взяли  чашку в руки й стали торкатися візерунка на ній. — Мене дійсно тричі нудило, коли вона намагалася поцілувати мене. Це не таємниця. В ті роки я був закоханий у неї по самі вуха. Але випадково застукав її зі своїм другом й після цього навіть дивитися не міг в її сторону. Гадаю, це відбило у мене всіляке бажання когось торкатися.

— Воно й не дивно, — зауважила, поставивши себе на його місце. Гадаю, я б теж не змогла б.

 — Але... Мені подобається торкатися тебе, Хайлі. І той поцілунок між нами теж сподобався.

Лай опустив чашку на стіл та потягнувся до моїх пальців, ледь торкаючись до них кінчиками. Перед очима яскраво промайнула картинка, де ми стояли посеред залу та цілувалися. Як він обережно торкався мого обличчя та не відривав свого погляду від мене. Але чомусь відразу за нею з'явилися пронизливі очі, які ладні були пропалити у мені дірку. Тому я поспішила відігнати дурні думки й спробувала перемкнутися.

— Хіба ти не казав, що не шукаєш стосунків...? Що вони тебе загалом не цікавлять...? — вимовила та забрала свою руку, хапаючи чашку в долоні. По горлі стало розливатися тепло від гарячої кави і я заплющила очі.

— Казав, — не став він відпиратися. — Але... Ти перша дівчина за весь цей час, з якою мені подобається проводити час. Подобається разом снідати та гуляти вулицею. Тому я б хотів дізнатися тебе трішки краще, якщо ти не проти.

— Краще...? — розгублено перепитала, навіть не знаючи, що відповісти.

— Так, Хайлі. Якщо ти не проти, звісно, і я хоч трошки тобі подобаюсь, — пауза на мить затягнулася й він поспішив продовжити. — Якщо не подобаюсь, все нормально. Це ніяк не повпливає на твою роботу. Я не збираюся тебе змушувати чи ще щось подібне... А той поцілунок...

— Був чудовим, — перебила його, ніяково розглядаючи краплі води на трояндах. — Не переймайся за нього. Мені дійсно сподобалося. Тобі немає за що вибачатися. Мені подобається те, що між нами є зараз. Напевно, ти — найстабільніша частина мого життя.

— Боїшся, що я заважатиму твоїй роботі...? — між нами повисла ніякова пауза, змушуючи мене нервово перебирати в голові думки. — Чи... Ти переймаєшся за ще щось?

— Насправді... Я не впевнена, що подобатимусь тобі й далі, якщо ти дійсно пізнаєш мене. Цей образ який ти зараз бачиш — це не я. Справжня "я" можу тобі навіть не сподобатися, розумієш? Весь цей час ти торкався іншої людини, — протараторила те, що мене завжди втримувало від стосунків. — Я можу стати ким завгодно, але за цими всіма масками все одно залишиться моє обличчя та моє тіло. І немає жодних гарантій, що вони тобі сподобаються.

— Тоді як щодо того, аби зараз вийти на вулицю та перевірити це...? — спокійно запитав він, змушуючи моє серце дивно запнутися. — Ми можемо зробити це просто зараз та дізнатися.

— Ти впевнений...? — все ще не вірила своїм вухам.

А от Лайонел, видно, не мав проблем зі слухом. Він просто покликав офіціанта, не відводячи очей від моїх. Так само рішуче поклав гроші на стіл та допоміг мені вдягнути куртку. Й було щось в його рухах таке, що змушувало мене тягнутися до нього та довіряти йому.