Розділ 19.1. Ілюзія щастя

Не треба було бути великим генієм, щоб зрозуміти ким він був. Випуклі зіниці, які переливалися веселкою, видавали ілюзіоніста. Того самого, про якого згадувала міс Рубі перед тим, як піти. Й, напевно, найгіршим у цьому всьому було те, що якщо його привезли сюди зі слідчого відділу, то він однозначно був злочинцем. 

— Добрий день…? — тихо привіталася, повільно підіймаючи руки, аби не налякати його. Чоловік моторошно вигнув лице на бік й блимнув магією в очах.

— Ти така ж як я… — прошепотів він сиплим голосом, перш ніж зробити крок на зустріч. 

— Що? — м’яко запитала я, посуваючись убік, ближче до кнопки тривоги.

Незнайомець різко перевів на мене погляд — і в ту ж мить повітря в кабінеті наче здригнулося. На якусь секунду мені здалося, що світ навколо пішов тріщинами, як старе дзеркало. Лампа над головою мигнула, тінь на стіні сіпнулася, витягнулася неприродною дугою.

— Ти не справжня… — зробив він крок до мене, немов звір намагаючись знайти слабкі місця. 

— Я дуже навіть справжня, — нервово всміхнулася я. Але було занадто пізно. Чужа рука схопила мене за шию та стиснула за горлянку. 

Десь в грудях страшенно запекло. Перш ніж я встигла щось зробити, двері в мій кабінет різко розчахнулися, впускаючи двох чоловіків, які моментально накинули на пацієнта магічну петлю й відтягнули від мене. В кабінеті почувся глухий звук падіння та рев. Ілюзіоніст невпинно кричав й намагався вибратися, поки я від страху перекинулася у своє тіло й забилася під стіну. Його тягнули до виходу, силоміць намагалися заспокоїти, а я дивилася їм вслід й не могла відвести погляду. 

— Заберіть вже його! — почувся голос Айрона в проході, який хлопнув за ними дверима та злякано перевів на мене свій погляд. 

Я стояла коло стіни, відчуваючи, як у ногах з’являється слабкість. Двері знову грюкнули, й коридором прокотилися чергові крики та верески. Від усього цього божевілля хотілося закрити вуха руками й стиснутися в клубок, але я лише те й могла що стояти як вкопана, аж поки не настала тиша. Мертвенна така тиша, яка викликала ще більше хвилювання. 

— Ти в порядку? — м’яко спитав він, ступаючи ближче й кладучи руки мені на плечі. Від  обережного дотику мене струсонуло. До очей підступили сльози й ледь стримувалася аби не розплакатися як мале дівчисько. 

Ніжні руки притягнули мене до себе, обережно обіймаючи за плечі. Його дотики були такими  міцними, такими… справжніми, що в мене перехопило подих.  По тілу розлилося дивне тепло й відчуття затишку. Мозок почав поступово заспокоюватися й лише серце продовжувало стукати немов божевільне. Тільки горлянка невпинно продовжувала боліти. 

— Все добре, люба, — тихо сказав він. — Все вже добре.

— Дякую, —  тільки й зірвалося з моїх губ, коли я вчепилася в його сорочку, навіть не усвідомлюючи цього. Пальці тремтіли, шукаючи рятівний круг. 

Я дивилася в його зіниці, шукаючи в сріблястих очах щось рідне. Але чомусь не могла сфокусуватися. Через нерви картинка перед  обличчям те й діло тьмяніла, розтікалася та ставала нечіткою. Ніби з кожною миттю повітря ставало все менше. Десь на закутках свідомості почувся шепіт. Він був таким далеким, що я навіть не розуміла звідки він лунав. 

— Все добре, люба, — повторив Айрон, схиляюсь до моїх губ. — Я поруч, мила… Я завжди поруч з тобою…

М’які губи зупинилися на загрозливій відстані від моїх. Я бачила кожну тріщинку. Кожен невагомий рух. Й мені жахливо хотілося поцілувати його хоча б на мить. Відчути себе в безпеці. Перестати відчувати чужі холодні пальці на своїй шиї. І я вже готова була сама потягнутися до нього, як в кімнаті почувся добрячий такий тріск, зупиняючи мене. 

— Хайлі! — прорвався чужий крик до вух, змушуючи мене кліпати очима. Але рот Айрона все ще був закритий й намагався дотягнутися до мене. — Хайлі! Не смій!

В кабінеті почувся черговий тріск і я налякано смикнулася в чужих обіймах. Мить, і картинка знову розтеклася фарбами й замість Айрона переді мною опинився той самий клятий ілюзіоніст, який весь цей час стискав мене за шию. Повітря нестерпно бракувало. Хотілося вирватися, але все, що я собі дозволила — перекинутися на пса й дивитися як справжній Айрон нарешті запустив у ілюзіоніста металеві ніжки від стільця й стиснув цього покидька так, що той втратив свідомість. 

________________

Привіт вам. Трохи приболіла, тому прода поки що буде так. Сподіваюся, ви цілі та здорові. Дякую вам зі підтримку на “Тінях листопада”) “Моя спокуслива помилка” зайняла 3 місце) Було дуже приємно) Всім гарного вечора