Розділ №16. Корислива дівчина в боргах

“І що це означає…?” — здивовано промайнуло в думках, поки я сиділа загорнута в ковдру й читала повідомлення від бабці Сейн. З яких це пір вона скасовувала мої замовлення та дозволяла мені відпочити цілий вечір? Її що, собака покусала? Чи, може, в неї день народження сьогодні, що на мене звалилася непередбачувана щедрість? Чи, може, вона мене вирішила здати в рабство до когось іншого…?

Я так задумалася про раптовий відпочинок, що навіть не помітила як до мене підійшов Айрон та сів поруч, тримаючи в руці якусь білу тубу. 

— Щось сталося…? — занепокоєно перепитав він у мене. — У тебе зараз такий вираз обличчя, ніби ти от-от зірвешся з місця й чкурнеш кудись в цій самій ковдрі. 

— Ба скасувала мою роботу на вечір, — розгублено промовила. — Це взагалі з області фантастики. Вона мене навіть з температурою слала на роботу… Точно в рабство комусь вирішила віддати. Знати б ще, кому…?

— Ну, припустимо, не в рабство… — багатозначно протягнув Айрон, опускаючи свої величезні очі в підлогу. А потім нахабно потягнув мою руку до себе та став змащувати маззю подряпини. — Я компенсував міс Ріверс твою вечірню роботу, щоб ти могла спокійно висохнути й не бігла в моїх спортивних штанах невідомо куди посеред вечора. 

— І вона що, погодилась скасувати мого Лайонела…? — шоковано видихнула повітря, все ще не довіряючи почутому. — Ти що, нирку продав їй…?

— “Твого Лайонела”? — пальці на мить завмерли, а потім прийнялись й далі робити свою справу. Від чужих дотиків по шкірі майнули комахи й захотілося відчинити вікно, аби пустити свіже повітря. — Я думав, що ви зустрічалися в рамках роботи. Ти навіть була в іншому образі. Хіба ні…?

— Так, в рамках роботи. Але наші зустрічі були настільки постійними, що мені аж не віриться в те, що бабуся погодилася скасувати її. Вона навіть жартувала, що видасть мене за нього заміж. 

—  А ти б пішла…? — Айрон спокійно наліпив пластир поверх глибокої царапини й подув, ніби для маленької дівчинки. Наші очі на мить зустрілися й ми поспішно відвели погляд. — Я про те що… Хіба твої робочі обов’язки не мають межі? Наскільки далеко клієнт може зайти, заплативши гроші? 

— Ми з бабусею домовились, що цю межу буду встановлювати я, — знизала плечима й відкинула голову на бильце дивану. — Вибір — це розкіш. Тому я намагаюся завжди пам’ятати про це й берусь за всю роботу. Я була боксером. Була продавчинею. Була кухарем та адміністратором. Була психологом і буду тим, ким мене хотітимуть бачити. Й робитиму те, що хочуть інші. Люди платять мені гроші не для того, аби я жалілася їм, що чогось не можу. 

— Я бачив ваші фото з Лайом, де ви…

— Цілуємось? — спокійно уточнила, повертаючи обличчя в його бік. Десь там, за сталевою завісою читалося щось дивне. Хотілося торкнутися його пальців, щоб пробратися в спогади й трішки краще розуміти його, але я відмовилась від цієї думки. — Так. Я кілька разів цілувала його. І він навіть щедро платив за це гроші. Але це було виключно з моєї згоди, Айроне. Тому “давай зупинимось на тому, що я корислива дівчина в боргах, а не продажна повія, яка спатиме будь з ким за круглу суму”... 

— І скільки коштували твої поцілунки? — розсміявся він, після мого цитування. На гострому обличчі з’явилася мила посмішка і я не втрималась, й посміхнулася йому у відповідь. — Сподіваюся, цілий статок. Щоб всі твої залицяльники збанкрутіли. 

— З чого така цікавість, Айроне. Ти що, зібрався сам їх купити? — сміялася разом з ним.

На якусь мить в кімнаті повисла приємна тиша. Здавалося, ніби цей жарт нарешті стер напругу, яка відчувалася в повітрі, але не встигла я й подумати про це, як мовчання занадто сильно затягнулося. Так, ніби мої слова змусили його про щось задуматися. Добряче задуматися.