Розділ №15. 1. Солодкі ліки

Я приречено вдихала повітря у свої груди, відчуваючи вологу в області колін.  Десь поруч сидів з вбивчим поглядом власник дому й підбирав цензурні слова у своїй голові, поки його донька перелякано шукала серветки в домі. Варто було відразу послухатися Айрона й не дозволяти їй робити з мене мумію, але на той момент мені це здавалося гарним способом підняти дитині настрій.

— Джейд Айз, — суворо почав він, спопеляючи дитину поглядом. — Я казав тобі не робити з міс Хайлі мумію, бо це нічим добрим не скінчиться? Так ось, маленька безсовісна дівчинко, ти наробила справ. Тому іди діставай з моєї шафи футболку, спортивні штани та рушник. Через твою невгамовність, міс Хайлі тепер не зможе піти на роботу вчасно. Ти забруднила її речі. Й тобі доведеться компенсувати їх вартість зі своєї скарбнички. Тому ніяких тортиків до кінця тижня. Ти мене почула?

— Почула… Вибачте міс Хайлі. Я більше так не буду… — винувато проскиглила його донька й з очима повними сліз побігла виконувати доручення. Айрон лишень ніяково протягнув руку до випічки, але зрозумів, що нічим не допоможе й залишив цю ідею. 

Від сльозливого тону, всередині мене щось дурнувато стискалося. Я вже хотіла була знову вставити свої п’ять копійок, але Айрон вчасно зупинив мене одним своїм поглядом та втомлено потер обличчя руками. Не уявляю, він справлявся самотужки з цим атомним реактором на ніжках. Тепер хоч стало ясно звідки в його житті з’явилася філософія збереження енергії. Видно, це маленьке чудо витягувало з нього всі залишки сил після робочого дня. 

— Не занадто жорстоко…? — прошепотіла я, відчуваючи за собою провину. — Це просто речі…

— Вона має навчитися нести відповідальність за свої вчинки, — тільки й мовив він. — Скільки тобі заплатили за похід в школу…?

— Не знаю, — знизала плечима. — Я взагалі не планувала втручатися у ваше особисте життя. 

— Злякалася дитини…? — ледь посміхнувся він. — Я гадав, що метаморфи беруться за будь-яку роботу, якщо за неї добре платять. Чи діти не входять в перелік?

— Я була впевнена, що ти не залишиш свою дитину одну на свято й знайдеш вихід з цієї ситуації сам. Тому й не хотіла втручатися. І як бачиш — не дарма. Якби  оплату вже не прийняли, я б ні за що не пішла туди. Псувати чуже життя — не для мене. 

— З чого ти вирішила, що зіпсувала щось…? — поцікавився він, забираючи в дитини рушник та речі. Джейд мовчки пішла у свою кімнату й ми знову залишились наодинці. — Як на мене, ти доволі вчасно з'явилася в моєму житті. Що на зупинці, що після концерту. І я  дуже вдячний, що ти підіграла Джейд й вдала мою дівчину. Тільки… у тебе точно не буде проблем через те, що ти зробила це у своїй личині?

— З чого ти взяв, що вона моя? — здивувалася та похапцем забрала речі. 

— Ти перекинулась на себе, коли була в тілі хаскі, — м’яко посміхнувся він та показав рукою на двері у ванну. — Повір, я тепер ніколи не забуду як ти мило сопіла мені в шию… Тому перестань вигадувати виправдання, йди в душ, а я закину потім твої речі попратися. Не думай занадто багато про це.

Я ніяково увійшла всередину та зачинила за собою двері. Всередині нервово сіпалося серце, поки я на повторі крутила в голові його  останні слова. Що ж, Хайлайн, ти добряче влипла в цього чоловіка, якщо ці кволі слова настільки турбують твоє дурне серце. Тому тримай себе в руках й тікай з цього дому, як тільки зможеш. 

____________________

Не віриться, що вже 8 грудня. Здається, що я застрягла десь на початку року й попереду ще все життя. Відчуваєте як цей рік стікає з тривогами та роботами?