Розділ №13. 1. Сімейна ідилія

“Хайлі Дарк, якщо ти ще раз вирішиш побути доброю, то знай, що це однозначно не твоє!” — картала я себе подумки, намагаючись щиро посміхатися своєму “хлопцеві”. От чому зі всіх можливих виправдань, ця дитина сказала саме це? От чому я не “зла тітка Хай” чи там не “татова колега”, а саме “дівчина”? Судячи з вбивчого погляду Айрона, він у своїй голові читав схожу нотацію, поки величезні налякані очі його доньки благали мене про порятунок. 

— Яка ще дівчина…? — ковтнула жабу дама поважного віку. — У нього ж зі смерті жінки нікого не було… Вона ж йому вічно…

— Любий! — не втрималася й гаркнула, поки ця гадюка не ляпнула зайвого при дитині. — Ти нічого не забув?!  Джейд так гарно виступила, а ти її навіть не привітав! Тобі не соромно? Стоїш, дивишся…! Не звертай уваги, сонечко, — спробувала посміхнутися та зам’яти незручність. — Ці чоловіки завжди втрачають дар мови, коли бачать таких красунь, як ти.

— Вибач, Джей-Джей, — відмерло це чудовисько, присідаючи перед донькою та цілуючи в лоб. — Ти сьогодні була найкраща. Правда-правда! 

— Брехун, — прошепотіла вона йому на вухо та скривила губи. — Ти навіть не бачив цього. 

Айрон намагався підібрати якісь слова, щоб перепросити перед донькою, але та з його фірмовим кам’яним обличчям відібрала квіти та зробила крок до виходу. Її пальчики міцно стискали мою руку, ніби я була рятівним колом серед цього всього божевілля. В якомусь сенсі так воно й було. Всі ці люди були не більше ніж паразитами, які хотіли завдати болю слабшому. Тому я повільно ступила крок слідом за нею, щоб вивести нас з цього хаосу. Потім ще один та ще один. 

— Містере Айз! — покликала його вчителька, змушуючи залишитись позаду. — Зачекайте хвилинку! Мені потрібен ваш підпис!

Поки міс Лайф щось йому розповідала, Джейд з байдужим виглядом швидко потягнула мене на вихід під уважними поглядами своїх однокласників та їх батьків. Довкола нас шуміла музика, чулися здивовані перешіптування. Хтось навіть тицяв пальцями, не довіряючи власним очам. А вона йшла немов доросла, з високо піднятою головою та широко натягнутою посмішкою. І якби не її пальці, які впилися в мою долоню від нервів, я б теж повірила, що з нею все добре. 

— Переграєш, люба, — непомітно кинула їй та відчинила двері, аби вона нарешті могла вийти з цього пекла. — Я теж хочу звідси втекти, але давай вдамо ніби ми щаслива сім’я, яка не мріє спалити школу. 

— Спалювати не можна, — так само тихо відповіла вона, а потім здійняла очі та серйозним тоном додала. — Вогонь може перекинутись на інші будівлі. А от розібрати по камінчиках буде розумніше.

— Де ж ти знайдеш того, хто погодиться на таку авантюру? Це ж цілу вічність доведеться витратити. 

— Нічого… Тато мені багато винен, — спокійно так промовила вона, перш ніж зупинитися коло виходу. — Можете йому так і передати. Чи вас найняла бабуся? 

— Та… — навіть не знайшла що відповісти їй. Будь-яка відповідь вирила б мені яму та образила б її. 

— Точно розбиратиме… — констатувала факт Джейд. — Не зміг навіть вчасно прийти на свято до єдиної доньки… Точно подзвоню в поліцію…

— І що ти їм скажеш..? — згадалися слова Айрона у першу нашу зустріч. Він їх що, у доньки запозичив…?

— Скажу, що дядечко Боні обіцяв мені посадити тата в клітку, якщо той буде себе погано поводити. 

Джейд пустила мою руку та пішла до гардероба за курткою. Щось мені підказувало, що ця дитина цілком серйозно погрожувала батьку в’язницею, й дома Айрону буде зовсім не солодко. Добре, що я не застану цієї милої сімейної ідилії. Зараз він лишень повернеться — і я втечу звідси якомога далі. 

______________________________
Привіт вам. Дякую, що читаєте та підтримуєте книгу…) Сьогодні “Катастрофа” 12 по популярності серед конкурсних робіт. Дотягнемо до 5? Що скажете?