Розділ №10.1. Наші еротичні ігрища

Святі булочки…! Ніколи не думала, що буду колись прагнути провалитися на місці від почуття провини... І от ніби, що тут такого? Ну, заснула ти на ньому? Ну, відніс до себе додому, бо більше не мав куди? Але нахіба тоді я стільки докладала зусиль, щоб мене не розкрили з цим дурним даром? З тим самим успіхом можна було ще під час слинепада Зефірки перетворитися з міс Рубі на Хайлі, й най би прямо там потрапив би до психлікарні, без зайвих посередників.

— Ну, чого ти…? Не так все й погано було… — винувато протягнув слідчий, ледь торкаючись долонею мого плеча.  — Ти доволі мило пускала слину мені на плече, поки я ніс тебе до дому. Ще й вухо мені лизнула. Хоча я досі не докладу розуму, як ти не прокинулася дорогою… 

— Я просто дуже сильно втомилася… Був доволі насичений день, от і розморило після випивки, — намагалася виправдати свою поведінку. Десь поруч прогнувся диван й з мене скинули ковдру. — Якщо ти чекаєш від мене каяття, то мені не шкода. Можливо, трохи соромно, але це швидко мине.

— От і добре, що швидко. Бо мені невдовзі на роботу потрібно йти, — на якусь мить його погляд зачепився за фото з донькою й опустився назад. —  Й так пощастило, що бабуся погодилась вчора забрати Джейд до себе, й вона не бачила нас. 

— Боїшся, що вона побачить мене? — спокійно спитала, встала з місця й стала шукати свою сумку. Заради справедливості, я й так доставила цьому чоловікові море клопіт. Напевно, якби він не був таким лінивим, то б вже давно вигнав би мене звідси. — Не хвилюйся… Я б сказала, що твоя колега і вже йду. Не довелося б нічого пояснювати.

— Пояснювати, я б пояснив. А от якби вона побачила, що я привів додому хаскі, то спочатку назвала б мене найкращим у світі татом, а потім би плакала весь тиждень коли ти пішла, — аж стрепенувся він від однієї   цієї картинки. — Тому мені б довелося або шукати їй нову собаку або шукати по всьому місту тебе. А я до таких пригод не готовий ще. Дякую, вистачило бігати по всіх магазинах в пошуку плаття кольору “рожевої павутини”. 

— Це ще що за відтінок такий…? — скривилася від дивної назви. — Невже не можна просто рожевий? Вона що, відрізнить його?

— О, ця відрізнить! — жваво ходив по кімнаті Айрон, розставляючи на свої місця стакани та збираючи якісь фото на поличці. — Вона мені дві години пояснювала в чому відмінність між кольором “рожевого бальзаміна” та “кришталевої троянди”. І все закінчилося тим, що я знайшов у інтернеті палітру з ними та з цією палітрою бігав по крамничках. 

— Добре, а до чого тут хаскі? — все ще намагалася зрозуміти його логіку. — Це ж просто собака. Що тут такого? Погладила б та забула.

— Джейд? — здивовано підвів він брови угору, висловлюючи все, що думав про мої слова. — Та вона останній рік мене благає завести собаку. Тому, якщо ви часом перетнетеся — краще вже перетворіться на якесь чудовисько ніж на пса. Інакше вона натягне на вас нашийник та повідець, а мені потім нести правову відповідальність та пояснювати, що це не наші еротичні ігрища. 

— Я ж вам навіть не подобаюсь, — пригадала йому його ж слова та закинула на плече сумку. — Не у вашому смаку. Гадаєте, що ваші колеги повірили б у наше бурхливе особисте життя?

— Я сказав це виключно, щоб ви були спокійні та не переймалися, що я домагатимусь вас, — промовив він спокійним тоном та нарешті повернувся до мене обличчям. Його тихі кроки викликали в мене дивне передчуття. Ніби наближалася небезпека, а мені не було куди сховатися. — Тому, повірте, вони ані краплі не сумніватимуться в цьому.

Тихий шепіт почувся над моїм вухом, перш ніж Айрон протягнув свою руку до мого плеча та стягнув сумку. Я стояла посеред кімнати й дивилася, як він нахабно йде на кухню разом з моїми речами після того, як визнав, що я все ж таки в його смаках. От тобі й нахабний слідчий. 

__________

Привіт вам. Зізнавайтеся, які специфічні фрази казали діти у вашому оточенні або ж ви самі маленькими?)  Я от казала, що “посміхаюсь мізками” і “ручне коліно”) А ви?