Розділ №10. Наші еротичні ігрища

Тихе гудіння било по барабанних перетинках. Вкотре намагаючись розплющити очі, мене накривало дивне почуття дежавю. Ніби я все це проживала раніше.  Та ж стеля з ножами над головою. Той же старий диванчик. І ті ж гарячі губи на моїй шиї, що і вчорашнього ранку. Я що, потрапила в петлю часу та знову опинилася в домі Айрона? Чи як це називалося? В пам’яті чітко висів спогад, у якому я вчора сіла в таксі з ним та поїхала в готель. Але як ми опинилися знову на цьому клятому дивані...? І що найголовніше, як мені тепер вибратися з-під нього, щоб не розбудити?

«Хайлі Дарк, я тебе вб'ю! Так і знай! Добре, він — він завжди розпускає свої загребущі губи до перших зустрічних.  А ти то чого його обіймаєш ногами? Вони навіть не твої, лоба! Чи…?» Від усвідомлення, що я якраз таки була зараз у своєму тілі, мене мало інфаркт не схопив. Біле волосся, бліда шкіра та віддзеркалення в телевізорі моє…! Серце стало шалено битися, перш ніж я стрепенулася та спробувала  вибратись на волю. 

— Ти занадто голосно думаєш — спи... — простогнав чоловік, коли я звалилася назад в його обійми. Міцні руки сильніше притягнули до себе та заграбастали ближче, поки я намагалася прикрити обличчя руками. Хоча й розуміла, що за цей час він вже роздивився все, що хотів та не хотів. — Та спи вже ти, невгамовна жінка…! Що за метаморф неправильний такий, що соромиться своєї зовнішності…?

— Я не соромлюсь, — відрізала й все ж таки вибралась під стогони цього лінивця й стала шукати свої речі. — Я просто не розумію, як опинилася тут. Ще й голова зараз розірветься…

— І ти захотіла, щоб моя також розірвалася? — стомлено закрутився Айрон, перш ніж сісти на дивані й розтерти руками обличчя. Він не вагомо махнув пальцями й з шафи вилетів невеликий металевий ящик з ліками. Слідом дбайливо потягнувся до підлоги й дістав пляшечку води та два стакани. — Сідай… Я, як справжній джентльмен, попіклуюся про твою нещасну голівоньку. “С” - сервіс.

— …Клієнтоорієнтованість, щоб його, — буркнула, але все ж таки сіла поруч й взяла стакан в руки. Очі стали помічати деталі, які до того не бачили. Я була одягнута у те ж, що й вчора, тільки куртка знята. Ніяких дивних відчуттів, окрім мігрені яка набирала сил.  — Чому я нічого не пам’ятаю після таксі…? Я завжди все пам’ятала, що б не сталося…

— Ти спала, — перебив він та випив свою таблетку, а потім сперся на спинку дивану. Ящик з ліками полетів на своє місце, поки мої думки намагалися пробратися крізь туман в голові.

— Як спала…? — перепитала, дивуючись почутому. Я що, навіть не відчула як… Він що, мене сюди на руках ніс…?

— О, бачу, ти починаєш прокидатися… — ледь посміхнувся він й продовжив. — Міцно спала. Нахабно спала. Так спала, що коли ми з таксистом штурхали тебе, щоб спитати номер твого коду в готелі, ти лишень сповзла мені на ручки та згорнулася клубочком. 

— Щоб мене…! — зірвалося з губ. Це ж треба так…? Сама лягла до нього на коліна..

— Не хвилюйся, це не наймиліша деталь у вчорашньому вечорі. Пий свою таблеточку, пий… — Айрон мужньо дочекався, поки я з підозрілим поглядом випила ліки й продовжив свою розповідь. — Так ось… Лягла на мої коліна в тілі хаскі й майже довела нещасного таксиста до серцевого приступу. Мало того, що панянка раптово перетворилася на собаку, так ще й виявилося, що в бідолашного водія алергія на шерсть й він став просити перетворити тебе назад на людину. Певно подумав, що це я тебе так… А я там, між іншим, взагалі ні до чого був. Я що, дурний, зайві пригоди шукати на свій зад?

Риторичне питання повисло в повітрі. Ми дивилися один на одного стомленими очима, і я ладна була битись об заклад, що в його голові зараз лунало закінчення — “У мене на це немає ні сил, ні часу”. Й в цьому він мав рацію. Так влипати у пригоди вміла лише я. Й від цього непорозуміння, яке сталося, мене накрила така хвиля сорому, що я навіть виснажено підтягнула ноги на диван, обійняла їх та сховала своє обличчя за ковдрою.