Кас'янів день

Вже далеко за північ була справа на Кас'янів день. Це час, коли й собака з буди не вилізе і брехати не стане. Бо не годиться ніс показувати на світ божий у цей час. То у сучасних містах, які без мікрохвильовки та інтернету жити не можуть, нічогісінько про це не знають. А тут у глуші, де стільниковий тільки на пагорбі дає одну рисочку добре обізнані, що це за день такий. І сидять по хатах, щоб від лиха далі, бо бережного Бог береже.

В той день снігу намело, що пів вікна тільки виглядало, ох і лютували мороз з хурделицею. Від траси до села по плечі у снігу пробиралися молодики. Вже злі, стомлені ще й чортихались на чому світ стоїть.

— Довго ще? Я вже собі усе добро відморозив.
— А в тебе його немає, щоб морозити,— зле кинув йому другий молодик, якого Левом звали.
— А як твою колишню залицяв, то все в мене було і вона не скаржилася.
— Замовкніть обидва! Ви мене вже дістали. Хутчіше переставляйте ноги, бо тут і залишимося навіки,— йому було зовсім не холодно, проте стомився жах як. Хотілося вже вмоститися і відпочити.
— Та де вже це кляте село?! — Вже й Лев почав нервувати, бо так можна зовсім в інший бік йти та тут і замерзнути.

А ще він у думках тримав недобре на свого товариша, який, паскуда така, до його дівчини ходив. Другом називався, а сам. «Ех, та й чорт з ним»,— подумав юнак, — «був друг, а став купою лайна».

Схоже заблукали хлопці. Десь вони таки не там звернули. На цьому й зовсім пересварилися. Наговорили один одному усілякого, навіть і того, що насправді не думали.

— Леве, треба вертати, поки наші сліди не замело.
— Хлопці ми правильно йдемо, я вам точно це кажу. Вже десь поряд.
— В тебе завжди точно, — глузливо буркнув той, що вже не друг Левові,— ти якщо хочеш, то йди далі, а ми вертаємося.
— Та й чорт з вами, — терпець у хлопця тріснув по швах, — йдіть куди хочете.

Ті, не довго думаючи, розвернулися до машини. Лев ще деякий час дивився у слід, роздумуючи як йому бути. А потім знову до нечистого відправив хлопців і рушив далі крізь сніг. Та десь за хвилин десять пошкодував про таке рішення. Бо снігу ставало дедалі більше, а сил менше.

«Треба було з хлопцями вертати, а не показувати свій характер. Дурень я. Як є дурень, » — подумав Лев, як помітив попереду вогники. «Все ж таки я мав рацію,» — посміхнувся чоловік і прискорився. У дворі було тихо, тільки хуртовина свистіла, у віконцях ще горіло світло.

Двері відкрила дівчина. Здивовано оглянула хлопця, посміхнулася схиливши голову у бік.

— Вечір добрий.
— Чи такий він добрий?
— Я заблукав, страшно змерз і стомився. Можна зайти перепочити й зігрітися біля печі.

Її сміх прозвучав, як маленькі дзвіночки з бубонцями разом. «Чого б ото? Що я такого смішного сказав?»

— Дивні ви міські. Перехрестись, а потім заходь,— мовила дівчина.

Лев перехрестився і переступив поріг теплої й затишної хати.

— Хто там Меланія? — Пролунав з глибини хати чоловічий голос.
— Заблукалий,— відповіла.
— Перехрестився як до хати увійшов? — Зацікавлений чоловік з'явився у кімнаті, а за ним і жінка.
— Перехрестився.
— Матроно, зроби свого чаю хлопцеві, а то ще застудиться,— віддав наказ чоловік.

Тим часом Лев оглядав хату і зрозумів який він дурень. Бо хата звичайна, простора і доволі сучасна. Не було в ній печі. Під вікнами висіли звичайні батареї.

— Тож чого тебе, юначе, заперло в таку негоду, та ще в Кас'янів день до нашого хутора?
— Ми з друзями застрягли на трасі.
— А де ж друзі? - Запитала Меланія.
— До машини вернулися. Трохи посварилися. Та й чорт з ними,— кинув ображено Лев.
— Ти що таке кажеш? — Сплеснула долонями лякаючись Матрона,— в такий день не можна згадувати нечистого. Три рази згадаєш і він не відчепиться. Преподобний Кас'ян сьогодні не працює, лукавий розгулявся. А ти своїх друзів погубиш.

Хлопець кліпав очима нічого не розуміючи. До чого тут Кас'ян, до чого біси. Маячня якась.

— Треба знайти тракториста, щоб машину витяг. Та й хлопці мерзнуть там,— сказав Лев, не розуміючи чого на нього в цій хаті мов на хворого дивляться.
— Сьогодні на вулицю ніхто не сунеться. Меланіє, треба до діда йти.
— Та ви що, тітко Матроно. Дід Кас'ян гніватиметься і гриматиме на мене.
— Тут термінова справа, людей треба рятувати. Він зрозуміє. Хутчіше!

Дівчина натягувала вже чоботи, потім дублянку.

— Води святої візьми, — радила тітка.
— Ти хрещений? — Питає чоловік у Лева.
— Так, — розгублено відповідає хлопець, а сам взагалі не розуміє, що відбувається.

Це що до старого тракториста треба йти зі святою водою, хрещеним і з чистим серцем? Може ще й сповідатися перед цим. З глузду з'їхати. Ото вже дурня. Лише на мить прийшла темна думка, що може він десь у снігу лежить і таке йому мариться. Хитнув головою, щоб відігнати підступні думки.
На вулицю йти не хотілося, та де діватися. Пішов слідом за дівчиною.

— Тут поряд. Не хвилюйся, ми швидко.

Вона пробиралася крізь кучугури перша. Йшла швидко, ще й в руці тримала пляшку зі святою водою. Лев посміхнувся від того. На вулиці втихала хуртовина і ставало так тихо, що й трохи моторошно, тільки сніг скрипів. Хотілося заговорити. І тільки-но він щось хотів сказати, як почув голоси, сміх і писк якихось дівчат. Хтось веселився. Ну ось, а ці дивні люди про якусь маячну розповідають. А тут молодь веселиться.

Із-за будинку вивалила купа бісів. Десь з десяток. Вони стрибали, верещали гоготали й тягнули за собою на мотузці дохлого півня.

— Чорти, — Лев почав задувати.
— Мовчи! — Гримнула на нього дівчина, та було вже запізно їх помітили.
— О розваги! — Пропищав радісно один з них.
— Та це ж онука нашого ката. Хапайте її! —Заверещав рудий і товстий біс.

На сором Лева він настільки розгубився і злякався, що не міг поворушитися і тим паче допомогти Меланії, яка тих чортів по усій вулиці ганяла.

— От я вам зараз задам!— Кричала вона, схопивши якогось миршавого біса за хвіст і вертіла ним як пращею.