Велика зала Гоґвортсу була залита теплим золотавим світлом тисячі свічок, що плавали під зачарованою стелею, схожою на справжнє нічне небо.
Над довгими столами чотирьох факультетів висіли їхні прапори.
Ґрифіндор.
Гафелпаф.
Рейвенклов.
Слизерин.
Касс сиділа на старому дерев’яному стільці, міцно стискаючи пальці.
Перед нею стояли сотні учнів.
Позаду — викладачі.
А прямо над нею — старий Сортувальний Капелюх.
Професорка Макґонеґел обережно опустила його на голову Касс.
Світ навколо ніби миттєво віддалився.
Гомін Великої зали зник.
Зникли погляди.
Зникли свічки.
Залишилася лише тиша.
А потім у її голові пролунав старечий голос.
— О-о-о...
Касс здригнулася.
— Що?
— Цікаво...
Вона насупилася.
«Що "цікаво"?»
Капелюх неначе усміхнувся.
— Тонкс, кажеш?
«Так.»
— Гм-м...
Він замовк.
Касс чекала.
Кілька секунд.
Ще кілька.
— Але ти не зовсім Тонкс.
Касс завмерла.
«Що т...»
Капелюх заглибився в її думки.
— Цікавість.
Перед її внутрішнім поглядом промайнули книги.
Сотні книг.
Бібліотеки.
Стародавні рукописи.
Невідомі заклинання.
— Впертість.
Образ змінився.
Касс сперечалася.
Не відступала.
Навіть тоді, коли всі навколо вже казали їй зупинитися.
— Сміливість.
Темний коридор.
Зачинені двері.
Небезпека.
І Касс, яка все одно робить крок уперед.
— Чесність.
Капелюх ненадовго замовк.
— І дуже небезпечна здатність ставити запитання саме тоді, коли краще було б мовчати.
Касс образливо насупилася.
«Я не така вже й проблемна.»
Тиша.
Капелюх нічого не відповів.
Касс почекала.
«Що?»
— Нічого.
«Ні.»
Вона подумки схрестила руки.
«Давай. Викладай.»
Капелюх ледве помітно ворухнувся.
— Ох...
У його голосі з'явилися нотки веселощів.
— Ти ще й нахабна.
«ЩО?!»
Касс обурилася.
«Нахабна? Я?»
Капелюх мовчав.
«НАХАБНА?!»
— Так.
«Я просто кажу те, що думаю!»
— Саме це я й називаю нахабством.
Касс фиркнула.
«Несправедливо.»
— Можливо.
Він знову заглибився в її свідомість.
Цікавість.
Сміливість.
Впертість.
Відкритість.
Добре серце.
Але за всім цим було ще щось.
Щось, що Касс сама поки не розуміла.
Капелюх раптом перестав жартувати.
— В тобі є щось дуже незвичайне.
«Що саме?»
— Я ще не вирішив.
Касс здивовано кліпнула.
«Ви не знаєте?»
— Дівчинко, я існую вже багато століть. Я бачив сотні тисяч учнів.
Пауза.
— Але ти...
Він замовк.
«Я що?»
— Ти дивна.
Касс образилася.
«Знову?!»
— У хорошому сенсі.
«А-а.»
Капелюх подумки засміявся.
Перед нею з'явилися люди.
Друзі.
Сміх.
Тепло.
Долоні, простягнуті назустріч.
Вірність.
Дім.
— Гафелпаф міг би дати тобі те, чого ти зараз найбільше хочеш.
Касс тихо запитала:
«Друзів?»
— Справжніх.
Касс усміхнулася.
«Так.»
Капелюх уважно подивився на неї.
— Ти дуже сильно хочеш мати людей, яким можеш довіряти.
Усмішка Касс трохи згасла.
«Я просто...»
Вона опустила погляд.
«Хочу мати людей, яким можу тут довіряти.»
Капелюх замовк.
На кілька секунд.
А потім дуже тихо сказав:
— Розумію.
Перед Касс з'явилися інші образи.
Книжки.
Знання.
Дослідження.
Магія.
Таємниці.
— А ось Рейвенклов...
Касс зацікавлено підняла голову.
— Тобі там теж було б добре.
«Книги...»
— Безліч.
— ... І також, нескінченні відповіді на твої нескінченні запитання.
Касс замислилася.
«Звучить чудово.»
— Я знав, що тобі сподобається.
Але раптом усі образи зникли.
Залишилася темрява.
А потім у ній виникли зелені й сріблясті кольори.
Слизерин.
Касс відчула, як її серце трохи прискорилося.
— А це...
Голос Капелюха став зовсім іншим.
Уважним.
Зосередженим.
— Слизерин.
Касс здивувалася.
«Чому?»
— Тому що ти хочеш не лише знань.
Перед нею з'явився образ самої Касс.
Вона стояла перед кимось, хто намагався її залякати.
Але не відступала.
— Ти хочеш бути здатною захистити себе.
Касс стиснула пальці.
«...»
— І тих, хто стане тобі дорогим.
«Так.»
— Ти не любиш програвати.
«...Не дуже.»
— Ти вперта.
«Ви знову про це?!»
— І амбітна.
Касс замислилася.
«Я? Амбітна?»
— Ти хочеш стати кращою.
Пауза.
— Не обов'язково за інших.
Ще одна.
— Але за себе вчорашню.
Касс тихо усміхнулася.
«Мабуть.»
Капелюх неначе задоволено кивнув.
— Ось воно.
Касс насторожилася.
«Що?»
— Ти не прагнеш влади заради влади.
Пауза.
— Але якщо отримаєш силу, використаєш її.
Касс нічого не відповіла.
Капелюх замовк.
А потім тихо засміявся.
— Ох...
«Що?»
— Ти навіть не уявляєш, скільки проблем принесеш цьому замку.
«Я?»
— Так.
«Чому?»
— Бо ти ставиш занадто багато запитань.
Касс обурено подумала:
«А це злочин?»
— Для Гоґвортсу?
Пауза.
— Іноді.
Касс ледь усміхнулася.
Капелюх знову замислився.
Він бачив перед собою цікаву дівчину.
Добру.
Відкриту.
Довірливу.
Допитливу.
Сміливу.
Ту, яка легко могла б опинитися серед Ґрифіндорців.
Ту, якій сподобався б Рейвенклов.
Ту, яка була б в теплі Гафелпафу.
Але...
У Касс було щось інше.
Вона могла бути доброю.
Могла бути довірливою.
Могла бути наївною.
Але...
вона не була слабкою.
Відредаговано: 11.11.2026