Глава 4.2. Сортування

Велика зала Гогвартсу була залита світлом тисячі свічок, що плавали під зачарованою стелею, схожою на нічне небо. Довгі столи чотирьох факультетів чекали на нових учнів. Касс ішла серед натовпу першокурсників, міцно стискаючи в руках паличку з зеленими трояндами та тримаючи маленьку чорну кішку на руках.

Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона майже нічого не знала про це місце, лише чула уривки історій від Нимфадори й Андромеди. І ось тепер — вона тут.

Коли професорка Макґонеґел оголосила:

— Касс Тонкс!

Дівчина ковтнула слину й обережно підійшла до стільця. На голову опустили старий, зношений Сортувальний Капелюх.

— О-о, цікаво… — заговорив голос у неї в голові. — Тонкс, кажеш? Але ж ти не зовсім Тонкс… Я відчуваю в тобі щось приховане. Глибоке, сильне… небезпечне.

Касс затремтіла.

— Я хочу просто знайти друзів. І бути сильною… щоб мене прийняли.

— Гмм, ти могла б досягти багато чого в Когтеврані — твоя цікавість і жага знань надзвичайна. У Пуффендуї ти знайшла б справжню відданість і підтримку. Але… у твоєму серці є прагнення довести, що ти не слабка. Ти жадаєш сили. А ще — у тебе є тінь… темна, як у тих, хто колись сидів за столом Слизерину.

Касс нервово куснула губу.

— А якщо я не хочу бути злою?

— Бути у Слизерині не означає бути злом. Це означає амбіції, витримка, уміння виживати. І… ти належиш туди, навіть якщо ще цього не розумієш.

Капелюх майже урочисто вигукнув:

— СЛИЗЕРИН!

Великий стіл у зелених кольорах вибухнув оплесками. Касс здивовано й трохи розгублено зняла капелюха, відчуваючи, як усі погляди прикуто до неї.

Десь серед слизеринців сидів Драко Малфой — вже другокурсник, з холодним, але уважним поглядом. Його обличчя залишалося байдужим, але на мить їхні очі зустрілися. І хоч Касс цього ще не знала, ця зустріч стане початком довгої, заплутаної історії.