Глава 4.1. Перші кроки в замку

Касс ступила на холодну кам’яну підлогу Великої зали — і мимоволі завмерла.

Перед нею відкривалося величезне приміщення, залите теплим золотавим світлом сотень свічок.

Над головою, просто під зачарованою стелею, мерехтіло нічне небо.

Касс повільно підняла голову.

— Вау...

Ноктюрна тихо ворухнулася в її руках.

Навколо гомоніли учні.

Хтось перешіптувався, хтось сміявся, хтось уже показував друзям на новоприбулих першокурсників.

Касс відчула легке тремтіння в пальцях.

Але це був не страх.

Цікавість.

Захоплення.

«Все це реально...»

Вона повільно вдихнула.

«І я справді тут вчитись?»

Першокурсники один за одним вишикувалися перед викладачами.

Касс стала між іншими новачками й озирнулася.

Трохи далі вона побачила знайоме обличчя.

Герміона.

Дівчина сиділа за столом Ґрифіндору разом із іншими другокурсниками.

Поруч із нею були двоє хлопців.

«Напевно це і є її друзі... Вродіби їх звати, Гаррі Поттер і Рон Візлі.»

Герміона помітила Касс і ледь усміхнулася, ненадовго піднявши руку у привітанні.

Касс відповіла їй таким самим жестом.

А потім її погляд ковзнув далі.

До столу Слизерину.

Там, серед другокурсників, стояла дівчина з платиновим волоссям.

Астра Малфой.

Її сірі очі уважно ковзнули по першокурсниках.

Холодний.

Зосереджений.

Майже неприродно уважний погляд.

Астра на мить затрималася на Касс.

І завмерла.

У її голові знову промайнув той самий образ.

Дівчина.

Чужа.

Нова.

Загадкова.

Та сама, яку вона вже бачила у своїх видіннях.

«Знову вона.»

Астра ледь примружилася.

— Цікаво...

Її голос був майже нечутним.

Поруч хтось із слизеринців щось сказав, але дівчина навіть не відреагувала.

Її увага залишалася прикутою до Касс.

А Касс навіть не підозрювала, що її вже встигли впізнати — ще до того, як вони офіційно зустрілися.

Вона лише відчула дивний погляд і повернула голову.

Їхні очі зустрілися.

Касс трохи нахилила голову.

Астра не відвела погляду.

Кілька секунд вони просто дивилися одна на одну.

Потім Касс ледь усміхнулася.

Астра лише холодно підняла брову.

Касс тихо хмикнула.

«Дивна.»

— Касс Тонкс! — пролунав голос професорки Макґонеґел.

Касс здригнулася.

— Ой.

Вона швидко випросталася.

Погляд Макґонеґел став суворішим.

— Касс Тонкс.

Касс зробила крок уперед.

Її серце забилося швидше.

Тепер настав її момент.

Вона ще не знала, до якого факультету потрапить.

Не знала, хто стане її другом.

Не знала, хто стане ворогом.

Але через кілька секунд усе мало змінитися.

— Прошу, сідайте.

Перед нею поклали старий капелюх.

Касс подивилася на нього.

— Це... він?

Капелюх раптом ворухнувся.

— Так... це я.

Касс кліпнула.

— Ви говорите?!

За слизеринським столом Драко мимоволі посміхнувся.

Астра ж лише тихо зітхнула.

«О ні.»

«Вона ще й балакуча.»