Розділ 54

Аліса сама не знала, кому сказала:

— Це погана ідея...

Але вона вже вирішила.

Вона схопила зі столу якусь палицю й зробила кілька швидких кроків уперед.

Цербер саме в цю мить підвівся на ноги.

Аліса замахнулася й щосили вдарила його по морді.

Удар вийшов на диво сильним.

Голова чудовиська смикнулася вбік, із пащі вирвався лютий рик, а наступної миті Цербер важко впав на підлогу.

Із розсіченої шкіри хлинула кров.

Вона торкнулася підлоги — і тієї ж миті спалахнула вогнем.

Тіна та Ярош підхопили важке тіло Цербера. Чудовисько відчайдушно опиралося, шкребло кігтями по підлозі, намагалося вирватися, але перевертні не відпускали.

Ще мить — і вони дотягли його до дзеркала.

Перекинули через межу порталу.

Цербер зник у його дзеркальній глибині.

Але другий, який уже оговтався після закляття Марти, помітив Алісу.

Його вогняний погляд зупинився на дівчині.

І наступної миті чудовисько обрало нову ціль.

Алісу.

Короткий розбіг.

Стрибок.

Воронцова встигла лише підняти руки, прикриваючи обличчя.

Але зіткнення не сталося.

В останню мить у приміщенні з’явилася Інгрід.

Вона перехопила Цербера просто в польоті, буквально за мить до того, як той дістався Аліси.

Величезне тіло чудовиська й вампірки з гуркотом гепнулися на підлогу.

Аліса відступила, важко дихаючи.

Навколо неї знову вирувала сутичка.

Крики.

Гарчання.

Гуркіт меблів.

Спалахи заклять.

Запах диму й паленої шерсті.

А Кассандра весь цей час спостерігала за тим, що відбувалося, із втомленою байдужістю.

Вона розуміла просту річ: пояснити будову світу тому, хто не хоче слухати, неможливо.

А отже, витрачати сили марно не мало сенсу.

Вона не хотіла втручатися.

Навіть коли в глибині порталу з’явилися нові Цербери, Кассандра лише ковзнула по них поглядом.

Її це більше не цікавило.

Нехай Вартові самі розбираються з наслідками власної дурості.

Але потім сталося те, чого Кассандра не очікувала.

Ще два чудовиська прорвалися до приміщення вузлового центру.

І саме в цей момент із порталу, що з’єднував світи Аелар і Ноктаріум, долинув знайомий до болю поклик.

Поклик Діббуку.

Кассандра миттєво напружилася.

На її обличчі вперше за довгий час з’явився вираз справжнього хвилювання.

Вона прислухалася.

Може, уява зіграла з нею злий жарт?

Ні.

Поклик повторився.

Слабкий.

Але цілком справжній.

І тоді Кассандра зрозуміла.

Ось чому вона так довго не могла знайти зниклого Діббуку.

Вона шукала не там.

Не в тому світі.

А отже...

— Іди.

Кассандра завмерла.

Голос пролунав просто в її свідомості.

Слабкий.

Але впевнений.

Голос Марини.

Кассандра подивилася на пута, що утримували її.

— Тоді ти постраждаєш, — промовила вона вголос.

— Іди.

Цього разу голос Марини пролунав значно гучніше.

Впевненіше.

Наполегливіше.

Кассандра заплющила очі.

І раптом зрозуміла: її оболонка готова терпіти біль.

Готова терпіти його заради того, щоб Кассандра нарешті завершила свої пошуки.

Щоб знайшла Діббуку.

Щоб повернула його додому.

— Добре, — тихо сказала Кассандра.

Вона повернула голову до вікна.

За склом вирувало звичайне життя.

Зелений газон.

Дерева.

Трава.

Світ людей.

Такий крихкий і звичний.

Кассандра зважилася.

Слова зірвалися з її вуст одночасно з криками болю, що лунали навколо.

Цербери й перевертні зчепилися в смертельній сутичці.

Вампіри намагалися затягнути чергового Цербера назад у портал.

Три відьми, майже досягнувши межі своїх сил, відчайдушно намагалися закрити відкритий перехід.

Максим Барсов водив рукою з пістолетом із боку в бік, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Аліса допомагала Інгрід, якій від Цербера уже добряче дісталося.

І саме в цей момент сталося щось жахливе.

Газон навколо будинку почав засихати.

Спочатку трава втратила колір.

Потім почорніла.

Дерева здригнулися.

Листя посипалося на землю.

А потім самі дерева почали розсипатися, перетворюючись на сірий попіл.

Темрява, що поглинула життя рослин, потекла до будинку.

До пальців Марини.

До її зв’язаних рук.

Вона обвилася навколо них, проникла під шкіру й почала повільно втягуватися всередину.

Максим Барсов відірвав погляд від того, що відбувалося біля порталу, почувши крик полонянки.

Він різко обернувся.

Марина сиділа на стільці, прив’язана до нього.

Але тепер пута на її руках і ногах розжарилися до червоного.

На шкірі з’явилися опіки.

Дівчина кричала від болю.

І просто з її тіла повільно підіймалася примарна постать.

Така сама дівчина.

З тим самим обличчям.

У тому самому одязі.

Кассандра.

— Ну й... що це за... — видихнув Максим.

Він спрямував пістолет у її бік.

Але Кассандра навіть не повернула голови.

Вона чудово розуміла: куля не завдасть їй жодної шкоди.

Одне з пут на правій руці Марини тріснуло.

Потім луснуло.

Марина знову закричала.

Кассандра інстинктивно спробувала допомогти їй, але тут знову почула голос.

— Іди!

Цього разу наказ прозвучав настільки впевнено, що сумнівів більше не залишилося.

Кассандра підкорилася.

Перша нога Марини вирвалася зі стримувальних заклять.

Потім друга.

Кассандра звелася на весь зріст.

І саме в цей момент один із Церберів врізався Максиму Барсову в спину.

Слідчий його не бачив.

Але удар відчув.