Розділ 53

Усе сталося набагато раніше, ніж розраховувала Марта і на що сподівалися решта Вартових.

Схоже, дарована долею фора вичерпалася саме тієї миті, коли вони захопили Ксарха.

Дзеркальною поверхнею пробігли ледь помітні брижі.

Спочатку одна хвиля.

Потім друга.

Третя.

Брижі швидко перетворилися на важке коливання, наче по той бік дзеркала шаленів океан. Відображення кімнати здригнулося, розпливлося, зникло в хвилях — і раптом різко змінилося.

Тепер у дзеркалі не було ні кімнати, ні людей.

Там простягалася гірська місцевість.

Темна, чужа й абсолютно безжиттєва.

Над скелями клубочилися важкі чорні хмари. Час від часу між ними у двох місцях спалахувало червонувате світло, наче десь далеко палали величезні пожежі.

Аліса Воронцова мимоволі відступила на крок.

По шкірі миттєво пробіг мороз.

Але найбільше її налякав навіть не вигляд місцевості по той бік дзеркала.

А те, що з'явилося перед її очима в безпосередній близькості до переходу.

Із темряви вийшли два величезні пси.

Їхні тіла, здавалося, були створені з м’язів і тіні. Погляди палали червоним полум’ям, а над спинами танцювали язики якогось неземного вогню.

— Цербери... — ледь чутно прошепотіла Аліса.

Іншої назви вона просто не могла придумати.

Два чудовиська дивилися просто на неї.

Аліса дивилася на них.

Кілька довгих секунд ніхто не рухався.

Вона чула лише власне серце.

Тук.

Тук.

Тук.

Портал на мить згас.

Дзеркальна поверхня знову стала звичайною.

Але лише на мить.

Наступної секунди перед очима знову постав світ Безодні.

Тільки тепер Цербери були набагато ближче.

Ні.

Вони вже перетинали межу між світами.

Перший буквально увірвався до приміщення вузлового центру, проламавши невидиму перепону переходу. Слідом з’явився другий.

Адріан різко закричав:

— Марто!

І кинувся назустріч першому Церберу.

Ярош і Тіна майже одночасно прийняли вовчу подобу й атакували другого.

Максим Барсов нічого не розумів.

Він бачив відкритий портал, бачив за ним незнайомий, моторошний світ, але самих Церберів чомусь не помічав. Для нього те, що відбувалося, виглядало зовсім інакше, ніж для інших.

Зате те, що сталося далі, остаточно переконало слідчого: тут коїлося щось ненормальне.

Адріан раптом злетів у повітря.

Його тіло заметлялося з боку в бік, наче ганчіркова лялька в руках невидимого велетня.

Вампір відчайдушно намагався втриматися.

Але сили явно були нерівними.

Спочатку його відкинуло до стіни.

Він із гуркотом врізався в неї, сповз униз, а потім, не встигнувши підвестися, знову був відкинутим убік. Його тіло ковзнуло підлогою й зупинилося біля ніг Максима Барсова.

Адріан судомно вчепився в край найближчого предмета меблів.

Наступний удар перетворив його на зброю.

Вампір, сам того не бажаючи, почав трощити власним тілом меблі, стіни й усе, що траплялося на його шляху.

На руках і обличчі Адріана з’явилися опіки.

У кількох місцях на підлозі спалахнуло полум’я.

Ставала очевидною одна річ: діставалося не лише вампірові.

Його противник теж зазнавав ушкоджень.

Тільки Максим цього всього не бачив.

Аліса ж бачила все.

І, затамувавши подих, стежила за тим, що відбувалося.

Ярош і Тіна вчепилися в тіло Цербера. Їхні ікла й кігті рвали вогняну шкіру чудовиська, змушуючи його відступати дедалі ближче до порталу.

Цербер гарчав.

Перевертні не відступали.

Нарешті їм вдалося витіснити чудовисько за межу переходу.

Величезний звір зник у дзеркальній поверхні й повернувся до свого світу.

Але ненадовго.

З глибини порталу долинуло низьке, загрозливе гарчання.

І за кілька секунд Цербер знову прорвався назад.

Марта вбігла до приміщення саме тієї миті, коли Адріан остаточно вибився із сил.

Він упав на підлогу.

Важко дихав.

Спробував підвестися, але руки більше не слухалися.

Перед ним повільно виник Цербер.

Величезна паща розкрилася.

Адріан звів голову й побачив вогняну морду, що наближалася.

Саме в цей момент закляття Марти вдарило в Цербера.

Удар був настільки потужним, що вогняний пес відлетів убік і важко завалився на бік.

Він загарчав.

Звів голову.

Окинув поглядом противників.

А потім видав гучне, протяжне гарчання.

Аліса чомусь одразу зрозуміла: це було не просто гарчання.

Це був поклик.

Вона похолола.

Якщо звір когось кликав...

Значить, слідом обов’язково прийдуть інші.

І тоді Аліса вперше по-справжньому злякалася не тих Церберів, які вже перебували в кімнаті.

Вона злякалася тих, хто міг прийти слідом.