Розділ 39

Повітря вирвалося з грудей із сухим тріском.

Алісу викинуло з порталу з такою силою, наче її справді вистрілили з гармати.

Світ на мить перетворився на суцільне миготіння. Вона не встигла зрозуміти, де верх, де низ і куди взагалі падає. У вухах свистіло, серце шалено калатало, а тіло геть перестало їй підкорятися.

Наступної секунди Аліса на повній швидкості врізалася в щось високе, тверде й цілком живе.

— Ого...

Ярош навіть не встиг як слід відреагувати.

Удар виявився настільки несподіваним, що перевертень лише встиг широко розплющити очі, перш ніж Аліса буквально збила його з ніг.

Пролунав гуркіт.

Вони обоє гепнулися на дерев’яну підлогу, причому Аліса приземлилася згори, остаточно втративши орієнтацію й кілька секунд узагалі не розуміючи, що відбувається.

Портал за її спиною тієї ж миті зімкнувся.

У повітрі залишився лише легкий запах озону та паленої сірки.

Інгрід і Тіна, які стояли неподалік, від такої ефектної появи здивовано підняли брови.

Втім, здивування тривало недовго.

Обидві майже одночасно підтягнулися, приготувавшись до можливої сутички.

— Ах ти ж...

Ярош із труднощами стримував емоції, що закипали.

Він різко підвівся на ноги, обтрушуючи одяг і кидаючи на незнайомку вкрай невдоволений погляд.

Аліса теж спробувала піднятися, усе ще перебуваючи в стані цілковитого шоку.

Ярош зробив крок до неї й спробував схопити кривдницю за плече.

Але де там!

Аліса, навіть не встигнувши усвідомити, що відбувається, просто відмахнулася від нього рукою.

Вона зробила це цілком машинально.

Наче хотіла відштовхнути надокучливу людину.

Пролунав глухий, щільний ляскіт.

Ярош зник із її поля зору.

Не тому, що встиг відійти.

Його просто відкинуло через усю кімнату.

Тіло перевертня пролетіло кілька метрів і з гуркотом врізалося спиною в протилежну стіну коридору.

Дерево жалібно затріщало.

Ярош важко сповз униз, кілька секунд приголомшено хапаючи ротом повітря.

Аліса застигла.

Вона повільно опустила руку й подивилася на власну долоню так, наче вперше її побачила.

— Так, тихенько, дівчинко...

Голос Інгрід прозвучав спокійно, але погляд залишався вкрай уважним.

Вона не нападала — головним чином тому, що обличчя дівчини, яка з’явилася з порталу, виражало таке крайнє здивування, що несподівано виявлені здібності, схоже, стали сюрпризом не лише для присутніх, а й для неї самої.

Аліса перевела погляд із долоні на Яроша, потім знову подивилася на руку.

— Де я? — видихнула вона.

І судомно озирнулася.

Незнайоме приміщення. Дерев’яна підлога. Люди, яких вона вже десь бачила. І хлопець, якого вона щойно одним рухом руки відправила в стіну.

Останнє чомусь лякало найбільше.

— А де ти мала опинитися? — одразу запитала Інгрід.

Вона не зводила з Аліси очей, наче намагалася зрозуміти, чи становить та небезпеку.

Потім миттєво повернулася до дівчини-перевертня.

— Клич Марту. Живо!

Тіна метнулася до дверей і майже одразу вискочила з будинку на вулицю.

Інгрід знову подивилася на Алісу.

— І найголовніше... звідки ти прийшла?

Аліса на мить замислилася.

Питання було простим. Відповідь — не дуже.

— З Естріта... — нарешті сказала вона. — Якщо вам це про щось говорить. Я так зрозуміла, те місце так називається.

Вона знову озирнулася.

— А зараз я де?

Інгрід ледь помітно насупилася.

— А ти не знаєш?

— Якби знала, не питала б!

Аліса роздратовано провела рукою по волоссю. Голова все ще паморочилася, а те, що відбувалося, здавалося настільки абсурдним, що хотілося просто прокинутися.

— Мене якась...

Вона на мить замовкла, підбираючи найбільш промовисте слово.

— ...сука сюди закинула!

На обличчі Інгрід промайнуло щось схоже на здивування.

Аліса тим часом знову подивилася на неї.

Уважніше.

Ще уважніше.

І раптом насупилася.

— Стоп.

Вона примружилася.

— А я тебе знаю...

Інгрід нічого не відповіла.

— Ти та дівчина, що билася біля офісу Тараса! — Аліса швидко перевела погляд на коридор, наче намагалася відновити в пам’яті події останніх годин. — Там ще був...

У цей момент двері розчинилися, і до кімнати стрімко увійшла Марта.

Аліса тут же тицьнула в неї пальцем.

— І вона була!

На кілька секунд запанувала тиша.

Воронцова подивилася на Марту, потім на Інгрід, потім знову на Яроша, який за допомогою Тіни, що повернулася, абияк підводився на ноги.

І лише тепер до неї остаточно дійшло, наскільки все це ненормально.

— То я що... вдома?!

Вона подивилася на свої долоні.

— І що, чорт забирай, зі мною відбувається?!

Марта повільно перевела погляд із розгубленої журналістки на вм’ятину в стіні.

Потім знову подивилася на Алісу.

— А це хороше питання, — промовила вона.

У її голосі не було ні роздратування, ні насмішки.

Лише уважність.

— Якщо пообіцяєш більше нічого не трощити, ми можемо спробувати разом у всьому розібратися.

Аліса завмерла.

Вона важко перевела подих, стиснула губи й ще раз поглянула на власні руки.

Схоже, саме вони зараз лякали її найбільше.

За кілька секунд дівчина нарешті кивнула.

— Добре.

— Тоді сідай, — промовила Марта.

Вона вказала рукою на глибоке крісло, що стояло біля вікна.

— І не бійся їх. Вони тобі не зашкодять.

Аліса скоса глянула на Яроша.

Той саме остаточно випростався й явно намагався зрозуміти, що сталося з його гордістю та стіною водночас.

Воронцова тихо видихнула.

— Гаразд...

Вона обережно підійшла до крісла й сіла.

Однак погляду від власних долонь так і не відвела.