27

Коли ти дивишся в ці темні очі, виникає дивне відчуття.

Ніби хочеться просто провалитися в них.

Забути про все на світі.

Про прокляття.

Про книгу.

Про те, що я взагалі не повинна була тут опинитися.

Не думати.

Не аналізувати.

Не шукати пояснення кожному його слову й кожному своєму почуттю.

Просто…

залишитися в цій миті.

Яка ж це була спокуса.

Я повільно перевела погляд нижче.

На його губи.

Ті самі губи, які могли бути напрочуд ніжними, коли торкалися моїх у поцілунку.

А потім кривитися в самовпевненій усмішці, коли він знав, що знову мене підловив.

Або суворо стискатися в одну лінію, коли Кайрон був чимось незадоволений.

А ще…

вони могли розтягуватися у щирому сміху.

І чомусь саме цей вираз подобався мені найбільше.

Я затримала на них погляд трохи довше, ніж варто було.

А потім сама себе за це подумки вилаяла.

І все одно продовжила розглядати.

Його підборіддя.

Сильне.

Чітко окреслене.

Майже кінематографічно гостре.

Те саме, яке він звично піднімав угору, коли в ньому прокидалася гордість Де Валькорів.

Я спустила погляд ще нижче.

На шию.

На помітний рух адамового яблука, коли він ковтав.

На розстебнутий комір сорочки.

На оголену шкіру.

На широкі плечі, які навіть у простому одязі змушували мене згадувати, що цей чоловік був не просто герцогом.

Він був небезпечним.

Сильним.

І до біса привабливим.

Я повільно вдихнула.

І тут зробила ще одну помилку.

Його запах.

Теплий.

Глибокий.

Трохи деревний, з ледь відчутною гіркуватою нотою вина й чимось, що я не могла назвати.

П’янкий дурман.

Наче опіат, якого достатньо спробувати лише раз.

А потім уже складно переконати себе, що тобі це не потрібно.

Я заплющила очі на коротку мить.

Боже…

— Сашо…

Його голос урвав мої думки.

Низький.

Тихий.

Зовсім поруч.

Я різко підняла очі.

Кайрон дивився на мене.

І, судячи з ледь помітної усмішки в куточку його губ, він чудово знав, де саме щойно блукав мій погляд.

Чорт.

— Кайроне…

Можливо, я колись пошкодую про цей вчинок.

Але, здається, ще більше я пошкодую, якщо зараз знову збрешу собі.

Я повільно підняла підборіддя.

Подивилася йому просто в очі.

— Я не боюся тебе.

Він завмер.

Я зробила маленький крок уперед.

— Я боюся іншого.

— Чого?

Його голос був майже пошепки.

Я ковтнула.

— Що починаю вважати цей світ своїм, — тихо відповіла я. — Я боюся, що одного дня прокинуся знову у своєму світі… і дороги сюди вже не буде. Розумієш?

Кайрон не відповів.

Я гірко усміхнулася.

— Я думала, що краще тікати від власних бажань. Бо якщо дати їм волю, то в кінці буде дуже боляче.

Я опустила погляд лише на секунду.

— Тому я вирішила, що все має закінчитися так, як мені відомо.

Пауза.

— Думала, що таким чином поверну все на свої місця. Що зникне прокляття…

Я знову подивилася на нього.

— Я думала, що знала все.

Тиша.

— Крім одного.

— Чого? — прошепотів він, не відводячи від мене погляду.

Я повільно видихнула.

— Чи маю я взагалі право робити вибір у цьому світі…

В його очах щось змінилося.

Усвідомлення.

Наче нарешті всі мої дивні вчинки склалися для нього в одну картину.

— Сашо…

— Але я дозволю собі цей вибір.

Цього разу мій голос прозвучав упевнено.

— Я хочу зрозуміти, чому я тут. Хочу дізнатися, що насправді пов’язує мене з Блекторнами.

Кайрон мовчав.

А я повільно підняла руку й торкнулася пальцями його сорочки біля грудей.

Під моєю долонею шалено билося його серце.

Так само, як моє.

— Я вже одного разу зробила вибір, — тихо сказала я. — Я вирішила, що Кассандра має жити.

Я затримала на ньому погляд.

— І ще хочу дещо зробити.

— Сашо…

Цього разу я не дала йому договорити.

Піднялася навшпиньки, обвила руками його шию і сама торкнулася його губ своїми.

На одну коротку мить він завмер.

Наче не повірив, що цього разу я справді зробила перший крок.

— Сашо… — хрипко видихнув він мені в губи.

А потім його рука лягла мені на талію.

І він відповів на мій поцілунок.

Палко.

Без сумнівів.

Без запитань.

Наче все, що ми так довго намагалися сказати словами, нарешті стало зрозумілим без них.

Я заплющила очі.

І вперше за весь час думки просто покинули мене.

Я більше не аналізувала.

Не будувала теорій.

Не намагалася зрозуміти, хто я, чому опинилася тут і що, в біса, відбувається з моєю історією.

Я просто дозволила собі залишитися.

Тут.

З ним.

І саме в цю прекрасну мить у двері різко постукали.

Я від несподіванки аж відскочила від Кайрона.

Ще секунда — і красиво б розтягнулася на підлозі.

На щастя, його руки виявилися швидшими за мою гравітацію.

Кайрон підхопив мене за талію, не давши впасти.

А потім повільно повернув голову до дверей.

Його голос прогримів так, що мені стало шкода того, хто зараз стояв за ними:

— Молися Вищим, Азраелю, щоб це було важливим!

Я не втрималася й усміхнулася.

— Герцогу, ви такі напружені…

Кайрон перевів на мене погляд.

У його очах промайнула небезпечна іскра.

— А з тобою ми ще до кінця не розібралися.

Він підморгнув.

У мене моментально запалали щоки.

Цей чоловік був просто неможливий.

— Ваша світлосте, — пролунав голос Азраеля з-за дверей. — Вас терміново просять з’явитися до двору імператора.

Усмішка миттєво зникла з обличчя Кайрона.

— Причину повідомили?

— Ні.

Коротка пауза.

— Державна таємниця, — урочисто додав Азраель.

Кайрон прикрив очі.

— Зрозуміло.

Він важко видихнув.

— Добре. Дякую, ти вільний.