31.3

***

Леві бігла космопортом Онікса-1, не звертаючи уваги на незадоволені окрики випадково зачеплених пасажирів. У вухах шуміло так сильно, що вона не розрізняла чужих голосів.

Уперед! Тільки вперед, не зупиняючись і не оглядаючись! До виходу, до таксофлаєра, до волі!

Репортер наздогнав її на парковці. Перегородив шлях, виставив мікрофон як зброю.

– Як ви прокоментуєте події на «Каселоні»? – запитав, і не привітавшись.

Леві помітила вдалині вільний таксофлаєр і, нахилившись, спробувала обігнути мікрофон.

Вона не зрозуміла, чи спіткнулася на рівному місці, чи її ногу перечепили. Спочатку бетонне покриття було під підошвами, а за мить – перед обличчям.

Спалах фотоапарата завадив підвестися. Леві втратила орієнтацію і сліпо зашарила навколо себе, не в змозі нічого побачити через кольорові круги, що плавали перед очима.

– Чи буде переглянуто справу «зрадниці Стар»? – вигукнув хтось інший.

– Ваші друзі хочуть відновити колишні стосунки? – прошелестів третій голос.

– Чому ви відмовляєтесь виступити із заявою? – пискнув четвертий.

– Ви зустрічалися зі своїм колишнім чоловіком перед його депортацією на Аліан? – прогуркотів п’ятий.

– Чи правда, що вам запропонували повернутися на службу? – загугнявив шостий.

– У вас були інтимні стосунки з Арістеєм Вовком, вашим напарником? – вліз сьомий.

Леві потерла очі і спробувала себе опанувати. Вона знала, що репортерів лише двоє: той, із мікрофоном, і суб’єкт з камерою, що взявся казна-звідки, але її уява надавала їхнім фразам різних інтонацій, посилюючи паніку.

– Без коментарів, – видавила через силу. – Будь ласка, дайте мені спокій…

Вони й не подумали відступити. Нависли над нею, як гієни, блимали фотокамерами, не перестаючи.

Потім стало тихо. Тобто шум космопорту нікуди не подівся, зате голоси, що сочилися несхваленням, різко замовкли, і це було водночас страшно і чудово.

– Алі Чат, Сіморе Асенір, ви затримані за переслідування, напад та залякування, – пролунала над головою фраза, яку Леві мріяла вимовити сама. – Зараз вам зачитають ваші права.

Клацнули наручники. Вона здригнулася, чомусь уявивши, що це прийшли по її душу, і почала розлючено терти очі, не розуміючи: бачити заважає кров, що тече з порізу на лобі.

– Громадянко Стар, не рухайтеся. – Хтось м’яко стиснув руку Леві. – Медична допомога буде за дві хвилини. Дозвольте мені. – Волога серветка пройшлася обличчям, і зір повернувся. – Обережніше, у вас може бути струс мозку. Зачекайте, я заклею вашу рану.

«Зі мною поводяться як із людиною?» – Леві уважно подивилася на чоловіка в поліцейській формі, але не впізнала його. Перевела погляд на патрульних, що стояли поруч, і знову-таки не побачила жодного знайомого обличчя. Отже, ці люди допомагали їй не тому, що вони колись служили в одному відділку? Для них ненависна всім «зрадниця Стар» вже не відрізнялася від звичайних громадян?

– Мамо! З тобою все гаразд?!

Леві подумала, що це, безперечно, струс. Вона ще могла повірити в те, що в поліцейських колах якимось дивом змінилася думка щодо «зрадниці Стар», проте у Міка, який називав її «мамою» перед юрбою нових репортерів, – ні.

Поруч опустився медичний флаєр. Леві миттю опинилась за пластиковими стінками біосканера. Зовні Мік щось палко доводив журналістам, тицяючи пальцем у камеру відеоспостереження, що висіла поблизу.

– …компенсацію за моральну та матеріальну шкоду… кількох мільйонів вистачить… мама натерпілася… обов’язково судитимемося з їхнім каналом…

Медичний флаєр піднявся у повітря, а безсовісний хлопець і далі грав на публіку, розповідаючи сльозливу історію про несправедливість і правосуддя.

Коли біосканер закінчив аналіз і на його екрані побігли стовпчики показників, Леві заплющила очі. Вона хотіла забути. Просто забути, бо всі зусилля Міка марні.

Вона вже не страждала через галас у медіа. Звикла. Єдине, що засмучувало, – прізвисько, яке приклеїлося навік. А все інше… Байдуже! По суті, заголовки «Колишня «зрадниця Стар» рятує планету» і «Зрадниця Стар вбиває Онікс» мало чим відрізняються. Люди бачать лише перші слова, не вдумуючись у контекст.

Із цим Леві змирилась. Але вона не хотіла бути жертвою, якою її обов’язково зроблять після сьогоднішнього випадку. Краще вважатися лиходійкою… Ненависть терпіти простіше, ніж жалість.

Медичний флаєр приземлився біля лікарні.

– Громадянко Стар, ваш діагноз і рекомендації надіслано на вашу електронну пошту. Бажаєте отримати роздруківку?

Леві заперечливо похитала головою:

– Дякую, не треба. Де я можу…

«…отримати реальну допомогу на кшталт промивання рани та накладання швів?» – вона не договорила.

– Арте? – прошепотіла, побачивши людину, яка точно не могла тут бути.

– Мені Мік зателефонував. – Арістей допоміг їй вилізти з біосканера і, обережно притримуючи під лікоть, повів довгим порожнім коридором до травмпункту.

– Він назвав мене мамою. – Леві закашлялася. – Мене. Мамою. Уявляєш?

– Не звертай уваги, після від’їзду Міри він сам не свій. Це мине.

– Я не хочу мільйонних позовів.

Арт здивовано підняв брову.

– Яких ще… А, нова витівка Міка, – здогадався без підказок. – Не бійся, коли ми поїдемо на Аріадну, це все стане поганим сном. Хоча провчити тих покидьків не завадило б.

– Мені начхати на них! – Леві не витримала, зірвалася на крик. – Виродків скрізь вистачає! І на Оніксі, і на Аріадні, і в будь-якому куточку Галактики! Я просто хочу спокою! Хіба це так складно зрозуміти, Арте?!

Арістей завів її в травмпункт і дочекався, поки похмура медсестра промиє рану.

– Я можу дістати квитки на сьогоднішній рейс, – сказав, коли вони вийшли на стоянку. – Мік згоден.

– Він же мене ненавидить. – Леві відчула, що ось-ось заплаче. – Він назвав мене мамою…

– Впевнений, ненависть проявляється не так.

– Скажи ще, що він це серйозно! Арте? Арте! А раптом Мік говорив серйозно?!