26.5

Мотор торохтів як ненормальний. Здавалося, на його різкий, оглушливий у нічній тиші звук мають збігтися і поліція, і птаорі, але дорога була порожня, лише в небі зрідка виднілися вогні повітряного транспорту.

Яскраво світив місяць – той самий, північний, про який згадувалось у фейкових листах Каті. В його примарному світлі добре виділялися затягнуті олевією калюжі та присипане піском сміття.

Сем намагався об’їжджати небезпечні ділянки, але одного разу не впорався з керуванням, зачепив краєчок зелені. Начебто й не провалився, колеса пройшли ямою глибиною сантиметрів десять, але смердючий фонтан вистрілив як на замовлення. З головою не накрив, і на тому спасибі, проте на спину шльопнулося чимало товстого листя і білих істот, а бризки не залишили на одязі жодної чистої латки.

Наступну калюжу Сем зачепив зумисне, просто заради наукового інтересу. Порадувався, що поруч немає Каті (вона одразу стрибнула б у самісіньку середину, щоб перевірити, що станеться), обзавівся шматком бруду на голові і припинив експерименти.

Але якийсь глузливий вищий розум вирішив, що справжній дослід має пройти за всіма правилами.

Хвилин через п’ятнадцять дорогу перегородив невисокий насип. Легка перешкода, проте в його тіні наступну яму Сем помітив занадто пізно.

Тугі струмені води вдарили звідусіль одночасно. Вертлява, на дотик немов гумова істота вмазала по відкритих для лайки губах, мокрі шорсткі гілки хльоснули по очах.

Кермо вивернулось, у руках залишилася лише саморобна обмотка. Скутер понесло кудись угору, Сема – вниз, у несподівано глибоке місиво. Секунда паніки – і він з’ясував, що, по-перше, сильніший за рослину, яка ховалася на дні; по-друге, розуму вона не мала – смикалася лиш у відповідь на подразник; по-третє, хоч смердюча каламуть і доходила до колін, та під підошвами було твердо.

– Я не втоплюся за два кроки від дому, – пробурмотів Сем, вибравшись із калюжі і витрусивши з кишень білястих «вугрів». – Уже близько, і тоді…

Він хитнув головою, позбавляючись налиплої олевії та зайвих думок. На «тоді» план закінчувався. Хотілося вірити, що вдасться щось придумати, але надія згасала з кожним зустрічним поліцейським.

Вони не бачили Олександра Райса, бо він – проблема для всіх. Насамперед для Каті, але її на «Каселоні» поки що не було, а до інших Сем не настільки звик, щоб не ризикнути.

Попереду з’явився новий (перекопана земля ще й не просохла) дорожній вказівник. «Королівський космопорт Тікоміти, 10 км» – повідомляв він.

Сем на мить пошкодував, що покинув скутер. Той, звичайно, не заводився, але якщо поколупатися в моторі…

Угу, поколупатися при світлі місяця і без інструментів. Дуже допомогло б.

За годину вода з одягу стекла, а бруд залишився. Куртка задубіла, довелося її зняти і трохи пом’яти. Де саме вона загубилася, Сем гадки не мав і повертатися на пошуки не збирався. Майка теж не вбереглась від грязюки, але хоча б на дотик вона була м’якою та еластичною і не дряпала ребра під час ходьби. Штанам дісталося найбільше. Незважаючи на інтенсивне чищення, щокроку з них сипалися шматочки глини. На їхнє місце осідала дорожня пилюка, вбирала вологу, і знову з’являлася кірка. Черевики перетворилися на суцільну грудку землі. Сем оббивав їх до знемоги, але до них липло все, навіть шматки кори з придорожніх кущів.

Місяць надовго сховався за напівпрозорі хмари, і це ніби дало сигнал навколишньому світу. Звідусіль полилися звуки дикої природи. Деякі з них різали і слух, і нерви. Добре, що далеко попереду вже проглядалися вогні, очевидно, космопорту. Поруч із цивілізацією монстри не водяться. Сем дуже сподівався, що вони про це знають.

Він трохи перепочив і продовжив шлях. Настирливий внутрішній голос товкмачив, що сили закінчуються, але Сем йому не вірив. Навіть коли ноги підкосилися метрів за триста від пропускного пункту, флаєра з мигалками та яскравих прожекторів, Сем вважав, що це підсвідомість підказує, мовляв, не лізь на рожен, герою, а нумо повзком у кущі до огорожі. Кібер казав, її ще не добудували. І чудово.

«Я майже дійшов», – Сем виліз подалі від дороги, виявив попереду рівнину і два остови розбитих транспортників, помітив зграю дронів…

І корабель. Великий, сучасний, не із простих.

Він височів у центрі поля, заважаючи нормально роздивитися довкола. «Каселона» напевно ховалася в його тіні.

«Космічна яхта принца?» – зігнувшись, Сем попрямував уздовж периметра, щоб оцінити ситуацію, і завбачливо впав, коли промінь прожектора майнув поряд.

А може й не тому…

Хтось біля в’їзду випустив у небо кілька сигнальних ракет. На мить вони повністю висвітлили поле Криворукої Мері. Крім яхти та зруйнованих транспортників у космопорту Тікоміти не було жодного корабля.