13.4

Тривогу підняли швидко, пожежники та рятувальники з’явилися настільки оперативно, що складалося враження: були напоготові. Втім, це ж королівський космопорт, тут повинні пильнувати вдень і вночі.

– Ти питаєш себе, що відбувається, чи не так? – вимовив спотворений комп’ютером голос.

– Ні, – механічно відповів Сем, спостерігаючи за тим, як палахкотить шлюпка. – Мені начхати.

Якимось дивом під час зустрічі з кібером вдалося повернути зап’ястя боком, і тепер пластикова стяжка давила не так сильно, як очікувалося. Знайти б щось гостре… Безпорадність злила, і це заважало думати раціонально.

– Ти мертвий, – продовжував комп’ютер. – Через пів години про твою смерть повідомлять на всіх каналах. Тебе поховають із почестями, яких ти не заслужив.

– Сподіваюся, той єдиний дідок-самітник, що досі вірить вашим новинам, не дуже за мною сумуватиме, – буркнув Сем і підійшов до панелі управління.

Незнайома система… Перевантажена зайвими елементами і на вигляд надсучасна. До такої і з вільними руками не підступитися.

– Ти заплатиш за все.

– Угу, кредит візьму і розрахуюсь. – Вперше в житті Сем пошкодував, що не має гнучкості гімнаста і не може перемістити зв’язані руки наперед. – Переходь уже до суті.

– Ти вбивця, і ти в мене. Я особисто судитиму тебе і простежу, щоб ти не уникнув покарання.

Сем повернувся до багажного відсіку, примірився до гострого кута кріплень. Надії звільнитися мало, але раптом вдасться послабити стяжку?

– Ти вбивця! – голос зазвучав голосніше.

– Я не глухий. Ну, вбивця. І що?

Такого повороту явно не очікували:

– Не заперечуєш?!

Сем прикусив губу. Не важливо, що має на увазі викрадач. «Селестина» була, від цього нікуди не дінешся. І нехай на спусковий гачок натиснув терорист, і Олександру Райсу вручили медаль героя, і громадськість його підтримала, і три тисячі пасажирів вижили, він знав, що відповідальний за смерть Ванди та іншої дівчини-заручниці, про яку ЗМІ майже не говорили, бо не вважали її досить прибутковою темою.

– Я не вб’ю тебе, – після паузи сказав комп’ютер.

– Вельми вдячний. – Від тертя зап’ястя горіли.

– Це надто легко.

– Повністю згоден. – Клята стяжка! Краще б двигуни такими якісними робили! – То кого я вбив?

– Ти їх не знаєш.

Взагалі чудово. Якби ця пригода не почалася в королівському порту, Сем би не сумнівався: з ним розмовляє божевільний або божевільна, але організованість викрадення свідчила про те, що за цим стоїть хтось впливовий, і діє він зі схвалення (або з дозволу, і ще не ясно, що гірше) влади.

– Ти вбив мою сім’ю. Я дізнаюся, що ти цінуєш більше за життя, і заберу це повільно і з фантазією.

Сем невесело засміявся і одразу ж подер руку об метал через необережний рух:

– Не турбуйся, психу, я допоможу порадою. Запам’ятай ім’я: Ванда Райс. Спробуй забрати її.

Динамік відповів неприємним реготом.

– Для таких, як ми з тобою, мертві важливіші за живих, – прозвучало гірко, – тому Ванда залишиться на десерт. Я знаю про тебе все, вбивце. Все! Ти любиш свій корабель, і одного разу я його дістану. У тебе є хтось на кшталт друга, і скоро він помиратиме на твоїх очах. Ти послав подарунок на Аріадну, і вгадай, хто прийде за тією ж адресою?

– Листоноша? – На зап’ястях виступила кров, змастила стяжку та руки. Здавалося, це допоможе звільнитись, але Сем помилився – стало ще гірше. – На Аріадні вони не рідкість.

– А як щодо клоунеси? – без зупинки продовжував викрадач. – Вона приносить тобі прибуток і зменшує витрати на екіпаж. Вона обманом здобула третину твого майна. Вона заробляє на твоїй історії. Вона не схожа на Ванду ні зовні, ні характером. Що вас пов’язує? Ти прибув сюди заради неї чи заради обіцяних нею мільйонів? Ти засмутишся, якщо «Каселона» перейде їй?

– Дуже сильно, – щирість у голосі зашкалювала, адже спадщина для Коте Ріни означала, що Олександра Райса немає серед живих. – Ти багатьох пропустив, до речі. Доповнити список?

– Я подумаю про неї. Ти маєш її ненавидіти, але я починаю в цьому сумніватися. Не розчаруй мене. Дивишся блог? Вчора було доленосне відео. Бачив?

«Те, в якому Катя проганяє мене геть і каже, що після перших повідомлень жодного разу не писала? А чому б іще я спустився на планету?» – Сем востаннє смикнув стяжку – сяк-так, під невдалим кутом, без особливої надії на успіх, і вона несподівано розірвалася.

– Не займаюсь дурницями. – Він не вірив своєму щастю і тримав руки за спиною, знаючи: довкола вистачає камер. Після прибуття на місце призначення хотілося влаштувати ворогові сюрприз, хоча якщо і там будуть кіборги, план приречений на провал. – А що показують? Про короля та його дівчат? Не цікавить.

– Брехня.

– Чистісінька правда! Добір наречених – тема для жінок, у мене від неї зуби зводить.

Динаміки мовчали довго. Сем втомився імітувати діяльність зі знімання стяжки і просто стояв, притулившись до кріплення і намагаючись непомітно повернути рукам чутливість.