3.3

Атрік Реббіт спричиняв стійку антипатію. Його поява на «Каселоні» не належала до приємних несподіванок. Як техніка Сем хотів мати безхребетного тупицю Клема, що місяць не наважувався дати хабар заради трьох балів, яких йому не вистачало до мінімуму для ліцензії. Катя казала, у Центрі регіонального ліцензування на дурника вже роблять ставки! Клем був оптимальним варіантом «для відмітки в документах», Атрік – варіантом «гірш печеної редьки».

«Безцеремонна горила з інтелектом амеби», – мало не в обличчя охарактеризував його інспектор, налаштовуючи передзлітний тест.

Реббіт, схоже, вирішив підтримати образ і набрав лише мінімум, необхідний для допуску до польоту. За п’ять хвилин. Потім розвалився в єдиному пристойному кріслі «Каселони», витяг ноги і захропів.

Сем мав справу з різними людьми. Одних він терпіти не міг, інші не витримували його… Але Атрік не вписувався у звичне оточення. Після зльоту він чомусь почав сприймати Олександра Райса як найкращого приятеля і поводився так, ніби відлітав з ним десятки років.

Регулярні нагадування про субординацію і про те, що лише кілька годин тому капітан і технік уявлення не мали про існування один одного, ефекту не давали. Реббіт не реагував ні на жорсткий тон, ні на грубість, ні на ігнорування. Ліз скрізь і усміхався, як ідіот. Якби часом Сем не ловив на собі його серйозні вивчаючі погляди, то замовив би Атріку психологічну перевірку онлайн.

На жаль, технік був адекватний, але хитрож… кхм, тямущий. Він не шкодив і не наривався – тільки демонстрував зацікавленість та дружелюбність. За таке не звільняють. Та й де взяти іншого працівника?

Тому Сем терпів. Намагався не думати про те, чого прагне Реббіт (але «Зарі» дав чіткі вказівки на випадок конфлікту), і менше з ним перетинатися. Обидва пункти виявились нездійсненними.

– Я ж не заважаю, кепе? – Техніка не бентежило ні мовчання, ні те, що він читав особисте листування начальника через його ж плече. – Якби я був комп’ютером, то сказав би, що тут занадто багато підозрілих фраз. У житті жінки таке не пишуть.

– Багато ти спілкувався з жінками, – не витримав Сем.

«З жінками, які вміють писати», – вдалося зупинитись майже вчасно.

– Ну… До короля Іможена, ясна річ, мені далеко, але двадцять вісім за рік, по-моєму, теж нормально.

– Ти їх рахуєш? – вразився Сем.

– А хіба ти ні? – В очах Реббіта читалося щире здивування. – До речі, давно хотів запитати… Медичка чия? Рятували ми її разом, так? Я вирубив на одного падлу більше, зате ти вмовив її на рейс, і в результаті ми наче постаралися однаково. Але ти капітан, з цим не посперечаєшся. Ну що, скористаєшся службовим становищем?

Сем набрав у груди повітря, щоб висловитись ясно і недвозначно, проте побачив у затіненому кутку екрана відображення дверного отвору і проковтнув слова, що рвалися з язика.

– За тиждень-два ми розпрощаємося навіки, – сказав холодно.

– Точно! Часу вистачить нам обом, – зрадів Атрік. – А взагалі… Ти тільки не злись, а подумай раціонально, кепе. Навіщо тобі ця ненормальна тріска? Ну налітаєшся ти з нею, а потім? Модель свою повернеш, тріску викинеш. Жалко тебе… Таких, як ти, совість за кожну дурницю мучить. Воно того не варте. Подумаєш, тиждень без баб… Я одного разу місяць у чоловічому колективі пропрацював, і нічого, не здох від нудьги.

– Йди до біса, – буркнув Сем замість цитування трудового законодавства та підручників з етики для середньої школи. – «Заро», наш голографічний проектор працює? Давай сюди Імодаліс!

Приблизно тої миті, коли над проектором з’явилася блакитна куля з плямами зелені і символічними полярними шапками, Атрік повернувся до теми «баб». Сем не знав, як йому натякнути, що за дверима стоїть «тріска», яку він так палко обговорює, і, судячи з нечіткого відображення, готується до активних бойових дій.

– «Заро», додай систему координат. – Мабуть, краще відпустити ситуацію на самоплив. Незважаючи на обставини появи на «Каселоні», докторка Лью справляла адекватне враження. Доктор – це ж респектабельність, відповідальність і врівноваженість, хіба ні? Вчений ступінь не дають абикому. – І супутники.

– А чому ти не заведеш собі кібердівчинку, кепе? Їх зараз купувати не обов’язково, можна брати в оренду й міняти раз на три дні. Є й моделі-трансформери типу для всієї родини.

– «Заро», виділили часовий пояс, де рівно опівночі світить повний місяць.

– А чи правда, що твоя супермодель як кібер, але зі своїми мізками? – не збирався стуляти писок Атрік. – І як воно у технічному плані?

Якби Матіса не ткнула його паралізатором, Сем врізав би йому від щирого серця. Називати Катю бляшанкою міг тільки Сем. Це була освячена часом традиція, і за посягання на неї чекала негайна кара плюс штраф, тому що в сучасному світі будь-який рух відразу стає відомий громадськості та правоохоронним органам.

Атрік закотив очі і впав на підлогу, ледь не розколовши проектор. Безвольна рука зачепила край платформи, але Сем вчасно повернув їй рівновагу і втупився нерухомим поглядом у техніка, не в змозі вирішити, як діяти далі.