95. СТАРА КАРТА

Миколаїв

У музеї краєзнавства в Миколаєві є одна карта. Її не виставляють — вона лежить у комірчині, між старими мапами й зношеними альбомами.
На вигляд — пожовкла, ніби столітня. Але якщо уважно подивитись — на ній є місця, яких нема.
Принаймні поки що.

Софія, архітекторка з Києва, шукала матеріал для дипломної роботи. Переглядала архіви. Випадково витягла згорток, що не мав назви.
Карта Миколаєва. Але з вулицею…
“Зустрічі, 11”.
Вона знизала плечима. В місті такої не було. Але виглядала — ніби завжди була.

І наступного дня — в гугл-мапі:
“Нове оновлення: Додано провулок Зустрічі.”

Ще одна локація: “Парк Повторів.”
Через три дні на околиці міста відкрили парк — точно такий, як на мапі.

Вона почала відмічати точки. Всі нові місця — збігались.
Карта показувала не те, що є. А те, що мало бути.
Або… вже було в чиїхось мріях.

Старенький бібліотекар, якого вона розпитала, сказав:

**– Цю карту приніс чоловік років двадцять тому. Сказав: “Колись вона знадобиться тій, хто боїться робити перший крок.”
– Це про мене?
– Якщо ти так відчула — значить, так. Карта не для всіх. Вона лише для тих, хто готовий вийти за межі знайомого.”

На звороті карти було ще одне місце:
“Дім, де ти ще не був — але вже жив.”
Вона зібралась. Приїхала туди. Будинок — новобудова. Оголошення: “Оренда. Вільна квартира з балконом і тишею.”

Вона всміхнулась. Підписала договір. І вперше за довгий час відчула себе вдома. Не в будівлі — в рішенні.

P.S.

Кажуть, у Миколаєві є стара карта, яка показує не минуле, а твоє ще не зроблене майбутнє. І якщо вона потрапила до тебе — не шукай знайомого. Шукай те, що чекає. І що вже чує твої кроки.