82. КРИШТАЛЕВИЙ СЛІД

Кам’янець-Подільський

У Кам’янці-Подільському кажуть: якщо після дощу пройтися старою бруківкою біля Ратуші — можна побачити сліди. Не від взуття. Не від когось поруч. А кришталеві, ледь помітні, як лінії на шибці. Вони з’являються, ведуть… і зникають.

Але якщо підеш за ними — вони заведуть тебе в дитинство. І не обов’язково в твоє.

Тимофій приїхав з онуком — показати йому “фортецю, де казка на кожному кроці”. Після дощу хлопець вказав пальцем:

 – Дідусю, дивись — хтось іде!
– Та ні, малий. Тут нікого.
– А ти просто придивись…”

І тоді Тимофій побачив: на бруківці — чіткі відбитки босих дитячих ніг. І кожен блищав, як скло на сонці.

Вони пішли за слідами. Вулиця почала змінюватись. Кольори — насиченіші. Повітря — солодше. І раптом… інша реальність. Площа, якої давно нема. Кіоск з газировкою. Літній кінотеатр. І…
– Тату, можна морозиво?
Тимофій завмер. Голос. Його. Маленький. Поруч — чоловік. Точно, як його батько.

Хлопець, що був з ним — зник. Лишився… він сам. І той день.

Сліди вели його за руку. Він прожив ту мить: як стояв у черзі, як стискав в долоні копійки, як обіймав батька за шию.
А потім почув:
– Далі не йди. Це вже не спогад. Це — мрія.

І кришталеві сліди почали тріскати. Вони вже не вели — ламались.

Він знову був у Кам’янці. Сухий. Поруч онук —
– Діду, ти що заснув?
– Я… ні. Просто побував там, де давно не був.

І пішли. Але Тимофій залишився з відчуттям: він тепер знову має минуле. Не як біль. А як місце, де він побував і відпустив.

P.S.

Кажуть, у Кам’янці-Подільському після дощу з’являються кришталеві сліди. І якщо ти підеш за ними — потрапиш не просто в спогад, а в серце свого забутого “тоді”. Але пам’ятай: це шлях в один бік. І назад доведеться йти вже новим собою.