73. ПЕРЕКОШЕНА КНИГА

У Бучі є маленька приватна бібліотека, яка пережила війну, повінь, закриття та кілька власників. Але на одній із полиць — між підручником із ботаніки та збіркою байок — стоїть перекошена книга. Її завжди хтось намагається вирівняти, але вона все одно нахиляється — туди, де брехня.

І якщо ти візьмеш її до рук, намагаючись прочитати, вона… не відкриється. Бо вона читає тебе. А не навпаки.

Оленка приїхала в Бучу на літературну резиденцію — писати роман, який вона обіцяла собі вже чотири роки. Але перші ж дні в бібліотеці показали, що щось не так.

Коли вона взяла до рук ту книгу — ніби просто старий том у темно-зеленій палітурці — слова поплили. Букви розповзались, речення розпадались на звуки, а сторінки ставали порожніми.

Вона подумала: втома. Але щойно спробувала написати щось про себе у блокноті — знову: порожнеча.

Вона спитала бібліотекарку:
– Що з цією книгою?
– Вона не терпить, коли ти себе не чуєш. Якщо ти щось приховуєш — вона це знає. І не пускає.

– Але я просто хочу писати!
– А вона хоче, щоб ти писала те, що треба.

Наступного вечора Оленка не намагалась читати. Вона просто сіла перед книгою і сказала:

– Мені соромно. Я боюсь, що якщо напишу правду — мене не визнають. І що я, насправді, не автор, а просто добра вигадниця.

І тоді — вперше — книга відкрилась.

Перший розворот був порожній. А на другому — написано її рукою:
“Ось і почалося.”

З того часу вона щоночі приходила до бібліотеки. Книга щоразу відкривалась. І щоразу — показувала їй рядки, яких вона ніколи не писала, але які хотіла. Які боялась. Які жила.

Коли роман був завершений — вона повернулася до тієї книги востаннє. На обкладинці з’явився новий заголовок:

“Правда. За авторством Ти.”

P.S.

Кажуть, у Бучі є книга, яка не читається, якщо ти щось приховуєш. Якщо ти візьмеш її до рук — не чекай легкого тексту. Бо, можливо, вона чекає не на того, хто вміє читати. А на того, хто готовий себе написати.