53. ПОЛУНИЧНЕ ЕХО

На закарпатському схилі, де ще в червні стоїть роса, як сльози на повіках старої жінки, простягалося дивне поле. Полуниця — вишикована ряд за рядом, ніби готувалась до параду. І не просто дика, а якась… домашня. Легка, блискуча, мов скляна. Саме тут, серед гірських вітрів і запаху сирої землі, Оля знайшла собі літній притулок — дачу з виглядом на це поле.

Вона приїхала з Києва, втекла від шуму, повсякденного “може потім” і власних думок. Господарі, передаючи їй ключі, попередили:

– До полуниці краще не лізти. Вона не голод годує. Вона пам’ятає.

Оля посміялась. А потім — таки пішла на прогулянку. Бо як це — не лізти до полуниці на Закарпатті?

На полі вона торкнулась одного куща. І в той момент світ “зовнішній” ніби зробив вдих, затримав подих — і відпустив її в інший вимір.

Перед очима: дівчинка, що тримає кішку. Біг. Каміння. Падіння. Плач. Хтось каже: “Не переживай, вона в іншому місці.” Темрява.

Оля вивільнила руку. Стояла в тиші. А палець, яким вона торкнулась листочка, пахнув так, ніби щойно заглянула в чийсь сон. Не свій.

Наступного дня вона пробувала ще. Інший кущ — інший сон. І знову не її.

• Хлопець на вокзалі тримає валізу. Порожню.
   
• Стара заліплює вікна газетою і плаче над фотографією.
   
• Хтось стоїть під дощем і слухає, як земля дихає.
   

Поле ніби мовчало вдень, але співало вночі. І не словами — снами. Пам’яттю. Можливо, навіть спогадами тих, хто жив тут до неї.

Однієї ночі, вперше, вона побачила себе.

Вона сиділа в автобусі, дивилась у вікно. Позаду — хмара з дитячого страху. Попереду — щось нове. Вона озирнулась до себе ж у сні — і промовила:

– Навіть ягода пам’ятає більше, ніж ти дозволяєш собі згадати.

Оля намагалася зірвати одну ягідку. Вона розсипалась в руках. У листі під кущем було вирізано тоненькими жилками:

“Спогад з’їдений — зникає. Спогад прожитий — проростає.”

Вона більше не чіпала поле. Просто слухала.

P.S.

Кажуть, десь на Закарпатті є поле, де кожен кущ полуниці — як приймач для чужих снів. Не для того, щоб спати краще. А щоб прокинутись — справжнім. Якщо ти випадково торкнешся — слухай. Може, саме цей сон був твоїм. Просто забутим.