41. НІЧНИЙ БАЗАР

Одеса. Місто торгівлі, морського бризу й жартів із присмаком перцю. Але навіть тут є ринок, де не торгують ні виноградом, ні одягом. Нічний базар — з’являється після опівночі. Без вивісок, без реклами. Тільки для тих, хто прокинувся з думкою “а що, як…?” І головне — валюта там не гривні. Там платять тим, що маєш найцінніше. Іноді — навіть не знаєш, що це. Поки не віддаси.

Арсен був нічним таксистом. Бачив все: п’яні зізнання, пари на межі розриву, поліцейські погоні, навіть одну вивіску “Знижка на весілля — сьогодні тільки до третьої ночі”. Але в ту ніч він заблукав. І опинився на ринку, якого не було на жодній мапі.

Жовте світло. Дерева замість ліхтарів. І прилавки — старі, дерев’яні, на них речі без ціни. А продавці — мовчазні, з обличчями, які змінювались щосекунди.

На прилавку — фото. Його. Зі старою дівчиною. Підпис: “Якби ти не збрехав тоді.”

Поруч стояла дівчина в чорному і спитала:

– Купуєш? Ціна — твоя здатність співати. Ніколи більше не заспіваєш. Але отримаєш ще одну спробу. Тільки одну.

Він відмовив. Але голос зник на три дні. Просто так.

Маленький хлопчик тримав коробку з написом: “Забути. Все.”

– Скільки коштує? — запитав Арсен.
– Усе, що ти пам’ятаєш. Про маму. Про себе. Про ніч, коли не повернувся.

Він втік. Але десь глибоко… хотів забути.

На останньому прилавку — стара карта. На ній світилось місце. Його квартира. Поруч підпис:
“Там залишилось те, що ти втратив. Але ще не зрозумів.”

Арсен повернувся додому. І в шухляді знайшов фото, яке думав — спалив. З дитинства. І підпис:
“Базар пам’ятає. Тепер і ти.”

P.S.

Кажуть, в Одесі є ринок, який працює лише після опівночі. Його не знайдеш — хіба що, якщо сам станеш товаром. Якщо побачиш — торгуйся обережно. Бо ціни там дуже чесні. І дуже болючі.