Чарівна лавка

Розділ 1 

Сьогодні я нічого не встигала. Неслась квартирою, як хуртелиця, збираючись на новорічний корпоратив. Цього року ми вирішили святкувати в карнавальному стилі. Головна умова — маски для всіх. У мене було все готове: темно-синя сукня у стилі діснеївської принцеси, зачіска бездоганна, волосся сяяло у світлі ламп, як темне оксамитове море… а от маски — жодної.

Я шукала блакитну скрізь, скрізь, де тільки можна: в маленьких крамницях, на ринку, в інтернеті. Удача була на диво впертою — ніде нічого не підходило.

Годинник пробив сьому. Залишалася всього година. Серце калатало, ноги ледве встигали за моїми думками. Я накинула на себе все, що могла, і вибігла трохи раніше, щоб заскочити по дорозі в торговий центр. Хоч якась маска — хоч трохи підходяща.

На дворі мороз. Я закуталась у свою пухнасту білу шубку, від холодного повітря щоки палали, а ніс підмерзав. Пританцьовувала, щоб не замерзнути, крутячись на місці і раптом… мої очі впали на яскраву вивіску. Різнокольорові букви сяяли, мов феєрверки на темному фоні: «КАРНАВАЛ».

Я застигла. Тут ніколи не було цього магазину. Пульс прискорився, і серце стиснулося від дивного передчуття — ніби я натрапила на таємний світ, про який ніхто не розповідав.

Маленькими, але швидкими кроками я підійшла до дверей. Розкривши їх, відразу відчула різкий, трохи солодкуватий запах мандаринів, хвої та п’яний аромат кориці. Він огорнув мене, і на мить світ навколо зупинився. Я хотіла крикнути від радості, але лише посміхнулася сама собі — передчуття свята вдарило по всьому тілу, а серце забилося швидше.

Я йшла між стійками, ніби зачарована. Руки тягнулися до масок, кожна з яких мала свій характер: одна загадкова, темно-зелена з золотими візерунками, інша — грайлива з рум’яними щічками та пір’ям на скронях. 

— Вам щось подобається, мила леді? — пролунав хриплий голос. Я обернулась і побачила жінку в довгій золотистій сукні.

Вона виглядала настільки ефектно і водночас природно в цій лавці, що я на мить розгубилась. Її червоні губи розпливлися в легкій посмішці, а погляд — уважний і проникливий — ніби розглядав мене наскрізь.

— Так… — нарешті змогла зібратися, — все дуже гарне, але мені потрібна блакитна маска.

— Блакитна? — промовила вона тихо, але впевнено. — Маску обирають не за кольором, а за тим, чого ти справді хочеш.

— На жаль, у мене мало часу, щоб обирати «за бажанням», — відповіла я з посмішкою. — Просто покажіть щось, що підходить до моєї сукні.

— Ні. — Вона промовила коротко і твердо, без натяку на компроміс.

Я відчула шок. В крамниці я була єдиним клієнтом, і не очікувала, що мені відмовлять. Та часу залишалося обмаль, і я вирішила підіграти. Швидко формулюючи бажання в думках, промовила:

— Хочу чуда… казки… справжнього балу.

І раптом зрозуміла, що говорю щиро. Так, я дійсно цього хочу. Хочу дива, яке останнім часом оминало мене. Хочу веселощів, танців, чогось чарівного… того, чого давно не було в моєму житті. 

— Чуда хочете? Це можна влаштувати, — її очі загорілися зеленим полум’ям.

Все, що відбувалося далі, здавалося неймовірним. Ніби включили якісь спецефекти: маски почали світитися, немов просили, щоб вибрали саме їх. А вона, хазяйка крамниці, шукала поглядом те, чого я сама не бачила.

І раптом я помітила її посмішку. Вона потягнулася до срібної маски. Вона була надзвичайно красива, немов створена для казки, і я не розуміла, чому раніше її не помічала.

— Думаю, ця маска має вам підійти, — протягнула мені її.

Я дивилася на неї і не могла відірвати погляд. Руки тремтіли, серце калатало. Хотіла одягнути маску, але раптом почула, як центральний годинник міста пробив восьму. Запізнювалася. Часу майже не залишалося.

— Я її беру. Скільки з мене? — запитала я, намагаючись приховати хвилювання.

— З вас один танець і поцілунок, — серйозним тоном промовила жінка.

— З вами? — з шоком запитала я.

— Ні, звісно, — розсміялася вона, і знову її очі загорілися магічним світлом. — З чоловіком, який подарує тобі відчуття чуда.

— Не впевнена, що зможу виконати таку умову… Давайте краще я заплачу вам, — спробувала я врятувати ситуацію.

— Слухай уважно, дівчинко, — сказала вона суворо, але в голосі чутно було загадкову ніжність. — Ця маска вибрала тебе не випадково. Отже, умови мають бути виконані. Інакше ти ніколи не відчуєш того справжнього дива, про яке мрієш.

Вона зробила паузу, і я відчула, як її погляд пронизує мене до самих кісток.

— Світ навколо залишиться таким же сірим і звичайним, а ти… залишишся спостерігачем, а не учасником казки.

Її слова висіли в повітрі, і я відчула, що кожне моє рішення зараз має значення. Маска у моїх руках холодна, але відчуття магії, що виходить від неї, змушує серце битися швидше.

— Тож обирай правильно, дівчинко, — додала вона тихо, але кожне слово було наче заклинання. — Чи готова ти прийняти бал та його правила?

Розділ 2

Я вибігла з крамниці, серце калатало так, що здавалося, його чутно по всьому місту.

Забігла в таксі, яке чекало на мене, і відчула дивне поєднання тривоги і передчуття: що це було — магія, фокуси, гіпноз чи просто сон? Я тримала маску обережно, відчуваючи її вагу і холодний метал, і лише вона доводила, що все це реально.

Таксі мчало по вулицях, миготливі вогні відбивалися у вікнах, і я відчувала, як хвилювання пульсує у всьому тілі. Нарешті ми приїхали до ресторану. Я вискочила з машини, майже не відчуваючи морозного повітря, і кинулася до холу, щоб здати шубку.

Перед великим дзеркалом я зупинилася, вдивляючись у своє відображення. Серце калатало так, що здавалося, ось-ось вистрибне.

Темно-синя сукня сяяла в світлі люстр, волосся переливалося відблисками, а маска… вона сиділа ідеально. Холодний метал на моєму обличчі ніби наповнювався енергією, оживав, і я відчула, що перетворилася на когось іншого — чарівного, сміливого і готового до пригод. Посміхнулася, відчуваючи, як хвилювання змішується з нетерпінням: нарешті мій образ був завершений.