Розділ 10. Судове слідство

Зала судових засідань номер три зустріла нас запахом старого паперу, казенного лінолеуму та крижаною байдужістю. Тут не було фільтрів, неонових ламп і захоплених коментарів. Тут правила суха, безжальна реальність казенних параграфів.

Мама розіграла свою останню грандіозну виставу. Вона сиділа на лаві позивачки в елегантному темно-синьому костюмі, волосся було укладене волосинка до волосинки. Обличчя — бліде, скорботне, очі злегка заплакані. Справжня ікона материнського страждання, у якої «монстр-колишній» віроломно викрав дитину. Поруч із нею, втиснувши голову в плечі, сиділа Сонька. Вона раз у раз перелякано косилася на маму, готова за першим знаком розридатися чи закивати.

Тато Ігор сидів навпроти. Спокійний, чисто поголений, у строгій темній сорочці. Оля сиділа трохи позаду нього на глядацьких місцях, поклавши на коліна ту саму пухку шкіряну папку з юридичними документами. Між ними і мамою в повітрі висіла така напруга, що здавалося, чиркни сірником — і все злетить у повітря.

Суддя, сувора жінка середніх років на прізвище Ковальова, відкрила засідання. Поруч із її столом сиділа молода представниця органів опіки з втомленими очима та жінка-прокурор. Запахло справжньою грозою.

Мамин адвокат, пафосний молодий хлопець у занадто дорогому для його кваліфікації костюмі, почав з місця в кар'єр. Він довго, з надривом читав з папірця про «важкий психологічний аб'юз з боку відповідача», про те, як «успішна блогерка та підприємиця Юлія Радомир дванадцять років тягнула на собі побут і трьох дітей, поки чоловік стагнував на заводі й топив родину в деструктивній енергії». Мама в цей момент дуже вчасно і натурально притиснула до очей мереживну хустку.

— Моя підзахисна залишилася одна без засобів до існування з трьома неповнолітніми дітьми! — гримів адвокат на всю залу. — Відповідач кинув їх у неопалюваній хрущовці, ухилявся від аліментів і в підсумку вчинив кримінально каране діяння — викрав молодшу доньку Єлизавету прямо зі шкільного двору! Ми вимагаємо повернути дитину матері та встановити аліменти в твердій грошовій сумі!

Суддя Ковальова вислухала цей потік пафосу без жодної емоції на обличчі. Вона ліниво перевернула сторінку справи і подивилася на бік батька:
— Слухаємо сторону відповідача.

Слово взяла представниця опеки. Вона піднялася з місця, поправила окуляри й відкрила свій звіт:
— Ваша честь, органи опіки та піклування провели екстренне обстеження житлово-побутових умов за адресою проживання позивачки. В ході перевірки спільно зі шкільним соцпедагогом було зафіксовано: у квартирі відсутня електрика через хронічні борги за комунальні платежі. На момент огляду в холодильнику були відсутні продукти харчування, необхідні для забезпечення життєдіяльності дітей. Молодша донька, Єлизавета, була вилучена співробітниками поліції та опіки у зв'язку з загрозою здоров'ю — у дитини діагностовано запущенний гнійний пульпіт, медична допомога матір'ю не надавалася з релігійних або інших езотеричних міркувань. Дитина перебувала в стані виснаження.

У залі повисла важка, звеняча тиша. Мама різко опустила хустку від обличчя. Її очі округлилися, а ідеальна укладка якось одразу втратила свій лоск.

— Це брехня! Це підкуп! — викрикнула мамі з місця, забувши про сценарій благосної жертви. — Моя донька проходила духовне очищення! Ця жінка, співмешканка мого колишнього чоловіка, сфабрикувала ці акти!

— Громадянко Радомир, дотримуйтесь порядку, я позбавлю вас слова, — крижаним тоном осадила її суддя. — Адвокат відповідача, у вас є доповнення?

Адвокат батька встала і спокійно поклала на стіл перед суддею ту саму папку, яку зібрала Оля.
— Ваша честь, ми надаємо офіційні виписки по банківських картках Ігоря Володимировича за останні півтора року. Тут зафіксована кожна оплата комунальних послуг за квартиру позивачки. Тут — чеки на купівлю продуктів, теплого одягу та взуття для всіх трьох дітей, які відповідач привозив щотижня. Громадянка Юлія Радомир витрачала всі кошти, що надходили, на купівлю таргетованої реклами в соціальних мережах для своїх езотеричних курсів. Також ми додаємо матеріали кримінальної справи, порушеної стосовно позивачки за статтею «Шахрайство» на підставі заяв ошуканих учасниць її інтернет-марафонів. Відповідач повністю утримував дітей, тоді як позивачка привела родину до фінансового та соціального краху.

Суддя Ковальова повільно гортала виписки, і з кожною перевернутою сторінкою мамин фасад «успішної богині» осипався як стара штукатурка. Касові чеки з економ-маркетів, квитанції, довідки з поліції — Оля зі своїм юридичним мозком била наотмаш, не залишаючи мамі жодного шансу.

Я сиділа на задній лаві й дивилася на маму. На її шиї скажено смикалася жилка, пальці судорожно впивалися в тканину дорогого костюма. Весь її світ, побудований на лайках і розповідях про «низькі вібрації» батька, розтанув під скупим світлом казенних ламп суду. Нас затиснули в кут. Але найстрашніше було попереду.

Суддя підняла очі від документів і подивилася прямо на мене:
— Суд вважає за необхідне заслухати показання старшої доньки, Анни Радомир. Їй тринадцять років, її вік дозволяє дати оцінку тому, що відбувається в родині. Анно, пройдіть до трибуни.

У мене всередині все замерзло. Я повільно піднялася з лави. Мама різко повернула до мене голову. Її погляд більше не був люблячим — це був погляд загнаного звіра, який наказував мені стрибнути на амбразуру заради її порятунку. Вона ледве помітно кивнула, беззвучно ворушачи губами: «Пам'ятай, що я тобі сказала. Знищ його».