Розділ 3. Велика депресія

Очищений від «негативних вібрацій» простір затягнуло пліснявою рівно за три дні.

З'ясувалося, що без батькової примітивної присутності побут нашої маленької жіночої держави рухнув у кам'яний вік. Мама Юля щиро вважала, що миття унітазу та чищення каструль оскверняють її тонкі провідні канали, тому раковина на кухні швидко перетворилася на смердючу гору з липких тарілок. У ванній до самої стелі виросла барикада з брудних Соньчиних колготок і Лізиних майок, а в холодильнику оселилася дзвінка, лякаюча порожнеча.

Мама намагалася рятуватися замовленнями готової їжі через додатки, але гроші на її картці танули з космічною швидкістю — її марафони купували все гірше.

— Анечко, звари малим макарони, — глухо донеслося з вітальні. Мама лежала на дивані, уткнувшись в екран телефону, а поруч похмуро горіло неонове кільце. — У мене за годину закритий вебінар із пропрацювання грошових страхів, мені потрібно увійти в потоковий стан.

Я зайшла на кухню і з огидою подивилася на плиту. Вона була покрита липким жиром і бризками засохлого соусу — тата, який начищав усе до блиску щобожого вечора, тут більше не було. На нижній полиці холодильника знайшлася тільки зморщена цибулина та пачка дешевих сосисок. Усередині мене закипала глуха, зла образа. Але злилася я не на маму, а на батька. Ну чому він просто не може скинути мамі нормальну суму на картку, щоб мы не думали про цю кляту їжу? Чому він кинув нас у цьому бруді?

У двері подзвонили — коротко, нерішуче. Два рази.

Я пішла відкривати, на ходу витираючи руки об джинси. На порозі стояв тато Ігор. За ті два тижні, що ми його не бачили, він примудрився опуститися ще сильніше. Його сіра заводська куртка була пом'ята, від нього виразно тхнуло дешевим пивом, застарілим тютюновим димом і тим важким, нежилим запахом, який буває тільки в занедбаних орендованих однокімнатних квартирах.

Батько не був героєм. Він був зламаним, созалежним мужиком, який, утікши від маминого пресингу, перші тижні просто тупо пив у своєму барлозі, намагаючись заглушити пекуче почуття провини перед нами. Судячи з його винуватих очей, що бігали, совість його все-таки допекла. У руках він тащив три величезні, набиті вщент пакети з економ-супермаркету, а біля його ніг на брудному килимку стояла гігантська коробка прального порошку.

— Привіт, Аню, — тихо пробурмотів він, не наважуючись переступити поріг передпокою. Голос у нього був хрипкий, прокурений. — Я ось... привіз усе за списком, що Юля в СМС скинула. Курку, молоко, сирки для Лізи. І порошок... На куртку тобі до зими я відклав, на вихідних поїдемо виберемо, добре?

Я схрестила руки на грудях і зміряла його презирливим поглядом тринадцятирічного підлітка.
— Привіт. Навіщо ти тягаєш ці баули? — холодно запитала я. — Міг би просто гроші мамі на картку переказати. Вона б сама все замовила, нормальне, а не цю дешевку.

Батько важко зітхнув, і від цього руху від нього знову війнуло перегаром. Він підняв на мене свої тьмяні очі.
— Аню, я плачу за цю квартиру і купую вам продукти. Але готівки Юлі я більше не перекажу жодної копійки. Я знаю, що вона витрачає все на купівлю реклами для своїх курсів. Ось продукти. Ось чеки з магазину. Заберіть.

З дитячої з вереском вискочила Ліза, яка скучила за своїм єдиним захисником, і намертво вчепилася в його пильні джинси. Слідом викрутилася Сонька, прискіпливо заглядаючи в крафтові пакети в пошуках солодощів.

Але сімейне возз'єднання перервав шелест шовку. З вітальні царственою, але нервовою ходою вийшла мама. Її благосна маска злетіла миттєво, варто було їй побачити батька і коробку дешевого порошку. Обличчя Юлі перекосило від люті.

— Подачки свої привіз, нікчемо? — зашипіла вона, кривлячи губи. — Дітям потрібні гроші! Живі гроші на нормальне життя, а не твої макарони по акції! Ти зобов'язаний утримувати мене, я віддала тобі найкращі роки! Живо перекажи мені на картку полтинник, або ти дітей більше не побачиш! Я забороню їм з тобою говорити!

— Юлю, я привіз усе за твоїм же списком, — батько спробував сказати це твердо, але його голос зрадницьки затремтів від звичного страху перед нею, що в'ївся в кістки. — Я не буду оплачувати твоїх інстаграмних шахраїв. Ось чеки. Тут усе до копійки...

— Ах ти тварюко! Скнаро! Аб'юзеру! — Мама зірвалася на дикий, ультразвуковий вереск.

Вона підскочила к пакету, який батько тільки встиг поставити на підлогу, вирвала з нього важку пластикову пляшку з рожевим кондиціонером для білизни і з усієї сили швирнула її в батька.

Тато ухилився. Пляшка з гуркотом врізалася в стіну коридору. Пластик лопнув, і густа рожева рідина, що нудотно пахла лавандою, ліниво потекла по старих шпалерах, миттєво вбираючись у папір і залишаючи потворну пляму, що розповзалася.

Настала мертва, звеняча тиша. Ліза перелякано заридала, забившись за батькову куртку. Сонька позадкувала назад у дитячу. Батько стояв блідий, важко дихаючи, і дивився на рожеву калюжу на підлозі. У його погляді було стільки малодушного розпачу, що мені на секунду стало гидко від його нездатності просто стукнути кулаком по столу. Ну чому він терпить це? Чому не може захистити нас або просто дати їй ці кляті гроші, щоб удома не було цього пекла?

Мама повернулася до мене, її очі були сповнені фальшивих, відрепетированих сліз:
— Анечко, ти бачиш? Бачиш, який він монстр? Доводить мене до зриву прямо перед вебінаром! Він хоче знищити мою кар'єру!