ГЛАВА 3 ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

Я невимовно була щаслива за сестру і в той же час мене з’їдало досі незнайоме мені почуття –  ревнощі. Я так боялася видати себе, що ніколи й натяку не подала, що Гера мені подобається. Я взагалі намагалася уникати його, але ми жили у одному будинку, тому бачитися доводилося. Я не стала винаходити у поведінці чогось нового, просто була груба і непривітна з Герою, хоча кожного разу, коли він мені усміхався, хотілося наблизитися до нього на мінімальну відстань і подарувати найсолодший поцілунок. 

  До своїх шістнадцяти я розквітла, немов пишна орхідея для нашого села. На випускному я мала такий успіх, що всі дівчата заздрили і відверто про це говорили. Навіть Костік Горюнов, найкозирніший хлопець в нашому селі, повів мене зустрічати ранок і благав, щоб я йому в армію листи писала. Ближче до п’яти ранку привів він мене до хвіртки і під алкогольними парами сіра речовина не втрималася в його недорозвиненому мозку, він грубо притис мене до паркану, намагаючись зірвати поцілунок. Але замість голлівудського зіркового поцілунку обслинявив так, що верблюд відпочиває. І заслужено отримав від мене гучного ляпаса.

-    І чо ти целочку з себе корчиш? По селу давно говорять, що ти шалава… Моя мамка каже, що з такою красою швидко повією станеш… - виплеснув він всю свою жовч.

  Я відвернулася і сплюнула бридку слину, якою він мене об’ялозив. В ту ж мить де не взявся Гера, відштовхнув Костіка і пропустив мене у двір, ніжно обійнявши і накинувши свою в’язану кофту.

-    Герой, запам’ятай одне правило: ніколи не поспішай. Дочекайся, коли дама захоче, щоб ти її поцілував. З дівчатами грубощі не покатять. І чого ти досяг? Вона ж тебе бачити більше не схоче. А могло бути інакше.

-    З цією? Стерво ще те. Ото тільки що красива, - плюнув у траву й пішов. Як не стримувалася, але сльози навернулися на очі. Ще трошки – і хлинули б водоспадом, змиваючи на шляху всю мізерну косметику. Не хлинули, бо Гера ніжно обійняв за плечі, пригорнув, як дитину, і тихо мовив:

-    То він спересердя. Бо не отримав трофей. Не сприймай його слів серйозно. Телепень. Хлопці в такому віці трошки недоумкуваті.

  Гера, Гера, тепер ти став для мене ще й рятівником. За пильними твоїми поглядами я соромилася навіть очі підвести, а ти думав, що я тебе чомусь недолюблюю. Знав би ти, що все було якраз навпаки. Якби ти став чоловіком   чужої жінки, я б відбила тебе у неї, не встиг і схаменутися. І мене не мучила б совість, повір. Але ти став чоловіком Лєри… Тільки не у неї, я її надто любила. До того ж вона однолюбка. В свої двадцять вісім вона зустріла тебе і я була певна, що іншого чоловіка у неї не буде ніколи. 

  Я точно знаю, що до шістнадцяти років я існувала, готувалася до зустрічі з НИМ. І саме він був моїм королем. Навіть його присутність в домі перевертала весь мій всесвіт, я бачила світ зовсім в іншому ракурсі. На вулиці тиждень ллє дощ і в усіх настрій нікуди, а я сяю від щастя, бо Лєра з татом рано пішли на роботу, а я готувала сніданок з чаєм для Гери. І він подякував за таку увагу з мого боку. Його слабкої посмішки чи то легкого дотику мені було достатньо на декілька днів. А яку насолоду я отримувала від спостережень за ним. Захоплений  колінням дров, Гера нічого не помічав навкруги, а я стояла за візерунчастою тюллю в кухні й вивчала найдрібніші його рухи, вираз обличчя, лінії тіла… Мені здавалося, що ВІН досконалий. 

  Якось я заходилася мити вікна. В нашому будинку великі вікна. Щоб дістатися до найважчих куточків рам мені доводилося залізати на саме підвіконня й витягуватися, як кішці, вигинаючись і викручуючись під різним кутом. Для підняття настрою я увімкнула енергійну музику і періодично навіть підтанцьовувала. Спочатку я відчула на собі погляд, а потім помітила Геру біля паркану. Він обіперся на паркан і, не ховаючись, спостерігав за мною. Як тільки я помітила його, ганчірка випала в мене з рук, в голові запаморочилося і я сама ледве не вивалилася з вікна. 

-    Боже.., - нечутно видихнула я й  приготувалася до чого завгодно.

-    Все чудово, Любаня, - він тримав мене на руках, обіймав за талію і притискав до себе.

-    Ти… ти… ти мене насмерть налякав, - прошепотіла я йому в груди.

-    Вибач, я не хотів. Мені сподобалося, як ти танцюєш на підвіконні, а потім чомусь здалося, що ось – ось гепнешся… Не міг дозволити покалічитися таким ніжкам… - він відсторонився, підняв ганчірку й повернув мені. – Припиняй ти цю трудотерапію. Вікна блищать. Ходім розважатись . 

-    Куди? – перелякано спитала я. І справді, які розваги можуть бути в селі? 

-    На річку, поплаваєм. А то спека несусвітня. Ото й голова паморочиться.

-    Я плавати не вмію, - знайшлася я.

-    Навчу!- у Гери на всі відмовки були відповіді.

-     А Лєра? – тихо несміло спитала я.

-    Ти шо свою сестру не знаєш? У школі. Ремонт кабінету затіяла. Батьків назбирала і ото там з самого ранку. Я пропонував допомогу, - прочитавши питання в моїх очах мовив мій зять. – Сказала, що там помічників доволі.

  Гера знайшов відлюдний шматочок пляжу, де нікого не було, й ми відпочили на повну. Веселилися, дурачилися і насолоджувалися товариством один одного. Спроби Гери навчити мене плавати були безрезультатними, але мені подобався сам процес, бо він тримав мене на воді або підтримував, і кожен дотик приносив невимовну насолоду. 

 На ранок ми домовилися, що підемо ловити раків. А там рибалка, збирання грибів у лісі. Це був прекрасний час. Доля, немов журі, видавала мені одні призи за іншими. Гера радів, що подружився зі мною, я закохувалася в чоловіка своєї сестри все більше й більше, а Лєра з батьком тихо милувалися ідилією у нашому домі. 

-    Я там написала список всього, що треба купити, - якось мовила Лєра з самого ранку. - Тато обіцяв шофера прислати. З’їздиш на базар у райцентр, а то в мене гурток, і ремонт треба завершувати… 

Я глянула на метровий список і дар мовлення пропав на декілька хвилин. Коли я змогла говорити, слова самі вискочили з мого рота: