Частина 21

За кілька днів турецький фабрикант отримав листа від компанії Karikoff зі звісткою про загибель Андрія Карікова, одного зі співзасновників. У листі містилося прохання переглянути терміни погашення боргу у зв'язку з форс-мажорними обставинами втрати товару. Трохи подумавши, він написав відповідь, у якій повідомив, що висловлює свої співчуття з приводу їхньої втрати, а також пробачає компанії весь борг у розмірі одного мільйона доларів з огляду на обставини.

Увечері того ж дня між фабрикантом і його молодшим сином відбулася розмова:

 — Ісмаїле, сину мій, я помітив, що тобі небайдужа слов'янська дівчина, яку звали Христина, яка гостювала в нас нещодавно з Андрієм. Чи так це?

 — Батьку, нічого не сховається від мудрих очей твоїх. Ти помітив вірно.

 — Чи хочеш ти одружитися з нею?

 — Батьку, моє бажання нічого не означає. Вона ж кохає Андрія і збирається за нього заміж. Я сам допомагав їм вибрати обручку.

 — Маю повідомити тобі, Ісмаїле, що Андрій Каріков загинув, потонув у морі.

 — Аллах всемогутній! — вигукнув вражений новиною син. — А його друзі?

 — Вижив тільки один із них, Дмитро Чиков.

Ісмаїл сумно опустив голову, вшанувавши пам'ять загиблих. У його пам'яті воскресли найкращі моменти, проведені в компанії слов'янських друзів.

 — На все воля Аллаха! — підсумував він.

Фабрикант зробив паузу, давши можливість Ісмаїлу переварити сумну новину. Потім продовжив:

 — Послухай мене, сину. Тепер шлях до серця дівчини вільний.

 — Але батьку, вона ж сумує за втратою!

 — Дай їй час на траур, не турбуй зараз. А цей час використай з користю — вивчи її мову. Місяця за три можеш їхати й освідчуватися їй, — порадив мудрий батько.

Ісмаїл справді не зміг забути Христину. Дівчина не виходила з його голови. Вона являлася йому у снах... Він марив нею наяву. Порада батька виявилася дуже доречною. У фабриканта вийшло заронити зерно надії в душу сина. Ісмаїл серйозно взявся за вивчення мови.

  Найважче перенесла загибель чоловіка Тая. Сильний стрес вилився в психічний розлад, що потребував медикаментозного лікування. Після панічних істерик настало повне відчуження. Жінка закрилася в собі, практично ігноруючи навколишній світ. Настала тривала депресія. Її мати, дивлячись на стан доньки, звалила на себе дітей, домашні турботи, а крім того, роботу на ринку. Гуртовий бізнес не терпів тривалих перерв, напрацьовані роками клієнти могли легко поміняти постачальників. Одного разу Костик поцікавився в неї станом доньки:

 — Вона нібито осиротіла без Сашка, — відповіла та і теж розплакалася. Для їхньої сім'ї настали важкі часи, але жінка розуміла, що мине час, рана затягнеться, і донька знову повернеться до звичайного життя. Залишалося чекати.

  Напередодні дня народження загиблого Карікова Тетяна обдзвонювала заздалегідь запрошених гостей і повідомляла їм, що бенкет відбудеться в пам'ять про її чоловіка. Вона набрала номер Тайки:

 — Привіт, подруго, ти прийдеш?

 — Звичайно. Я буду.

 — Як ти взагалі, Таєчко? — співчутливо запитала Тетяна.

 — Відчуття, ніби в мене відрізали половину тіла, — відповіла та невесело.

Воно й не дивно, стільки років разом, рука об руку... Ось у них з Андрієм ніколи не було подібної ідилії, напевно, тому Тетяна легше перенесла його втрату. Він би все одно пішов від неї, якби залишився живим, вона вже звиклася з цією думкою. Але усвідомлювати тепер, що його більше немає на цьому світі, було набагато важче. Дмитро розповів подробиці загибелі чоловіка, це була моторошна смерть. Фактично перед Андрієм стояв вибір: або загинути від холоду і спраги, або напитися і померти. По суті, вибір без вибору. І ось тепер щоразу, коли Тетяна підносила до рота склянку з водою, то згадувала спрагу чоловіка, що призвела його до смерті.

  Стан Тайки викликав серйозні побоювання. На прохання її матері Тетяна знову вирішила звернутися до баби Клави. З'явившись на порозі її будинку, жінка згадала свій минулий візит, що залишився в пам'яті важким спогадом.

Клавдія вислухала Тетяну і знову запалила свічку, як минулого разу. Віск застиг у воді дивними візерунками:

 — Складно буде пережити це горе твоїй подрузі, але вона оговтається. Щоправда, не скоро. Це були кармічні стосунки, і розрив відбувається дуже болісно, ніби ножем по живому ріжуть.

 — Тайка так і каже, що від неї нібито половину тіла відрізали, — підтвердила Тетяна.

 — А сама ж ти швидко впораєшся з болем, — сказала Клавдія, читаючи по воску, — бізнес чоловіка на себе візьмеш, горювати буде ніколи.

 — А заміж я ще вийду?

 — Ні, не бачу такого. Але чоловіки в тебе будуть. І гроші будуть.

Тетяна подумала трохи і поставила ще запитання:

 — Бабо Клаво, чи можеш сказати, чому загинув мій чоловік? Чи не накликав гнів Господа своїми справами?

 — А чому гинуть усі? З волі Бога! Ось він і вирішив забрати твого чоловіка до себе. А за що? Зараз гляну.

Клавдія запалила іншу свічку і вилила віск у нову воду, потім довго дивилася, намагаючись прочитати знаки.

 — Ну, що там видно, бабо Клаво? — не витримала очікування Тетяна.

 — Розгнівав він Бога... Розгнівав... Уявив себе йому рівним... Ось Бог і показав йому його місце.

 — Так і є, — сумно погодилася Тетяна, — він ікону з себе замовив.

 — Ось про це я і кажу... Почекай-но... Бачу, що сім'я його не померло разом із ним. Залишив він по собі продовження.

 — Так донька ж у нас, вона і є його продовження, — здогадалася відвідувачка.

 — Ні, ні... Тут інше... Не дочка, а син. І він ще не народився на світ. Але народиться в іншій вірі.

 — Та хіба мало де його носило по лярвах, може й залетіла якась, — невдоволено промовила Тетяна, — знати цього не хочу! Я вже своє відхилювалася.

Вийшовши від баби Клави, вона перебувала в паршивому настрої: мало того, що на неї навалилася загибель чоловіка, так ще й грішки його тягнуться за ним після смерті. Тетяна постаралася забути сказане бабцею.