Частина 20

Згідно з давно усталеною традицією, старі друзі зібралися в лазні. Але в тій, колись великій компанії, не вистачало двох — Андрій і Сашко тепер були відсутні назавжди. У парильні між приятелями відбулася відверта розмова:

 — А ви знаєте, хлопці, Андрюха, замерзаючи в морі, мріяв опинитися в лазні, — сумно зауважив Дмитро.

 — А ти звідки знаєш? Ви ж, начебто, у різних місцях були?

 — Мені хлопці розповіли, які вижили, — відповів той, — кажуть, він навіть усіх запросив у лазню після порятунку.

 — Дімка, розкажи, що вам довелося пережити, — попросив Вовка.

Костик і Резник важко зітхнули, згадуючи подробиці.

 — Та що розповідати... Було страшенно холодно і страшно.

 — Ні, ти давай усе послідовно розповідай, — перервав його Сергiй.

 — А якщо послідовно, то слухайте...

І він повідав друзям факти, що розбурхали уяву.

— ...Ми вже не вірили, що нас врятують. Багато хто гинув від переохолодження.

 — Виходить, наші пацани просто замерзли до смерті? — здивувався Вовка.

 — Не зовсім так. Саньок загинув від температурного шоку, серце не витримало перебування в холодній воді. Він загубився в темряві й борсався в морі протягом двох годин, поки я випадково на нього не натрапив. Уже на плоту він помер, тихо, без жодного звуку і скарг.

  Настала тиша, кожен уявив собі моторошну картину і вшанував пам'ять друга мовчанням.

 — А Каріков? — уточнив Вовка, якому були невідомі подробиці.

 — Андрюха опинився на перевернутому човні з іншими пасажирами. Їм довелося найскладніше. Ми на плотах хоч якийсь тент мали, що закривав від негоди. А вони перебували просто неба, не маючи можливості навіть сісти нормально. Хлопці, вони понад дві доби простояли на колінах! Уявляєте? Без води та їжі, у мокрому одязі... З дев'яти осіб вижили лише троє. Їх знайшли останніми.

 — Не віриться, що Андрюхи більше немає, — промовив Вовка. — Він же був живучий гад, немов тарган! Його як тільки не пресували свого часу, а він завжди викручувався і виходив сухим із води...

 — Цього разу не вийшло...

 — Як він загинув? Хлопці з човна розповіли? — поцікавився Вовка, якому була далеко небайдужа доля друга.

 — Хоч як це неймовірно звучить, пацани, але Андрюха загинув від спраги, — заявив Дмитро.

 — Як так? — здивувався Вовка. — Волога ж навколо, не в пустелі...

 — Він дуже хотів пити. Кажуть, не витримав і став сьорбати солону воду. Відкрилася виразка й Андрюха стік кров'ю. Швидко помер. Його тіло опустили в море і прив'язали ременем до човна, але він вислизнув і потонув.

 — Господи, який жах!

 — Так, дурна смерть, — погодився оповідач.

 — Все-таки доконала його виразка...

 — Я вам ось що скажу, хлопці, напилися вони сильно в дорозі. Коли корабель став тонути, мені довелося їх двох за коміри витягувати на палубу. Вони практично вже несвідомі були. Ось Сашкове серце і не витримало подвійного навантаження. А Карікова згубило похмілля, я підозрюю. Інші ж вижили без води.

 — Так... Прикро. Не від холоду загинув і не потонув. Через свою власну дурість... — вимовив Вовка.

Пауза затягнулася. Кожен розмірковував про мінливості долі.

 — Усе, кидаю пити! — заявив Дмитро.

 — Я тобі більше скажу, — перебив його Вовка, — ніколи більше на жодному кораблі ноги моєї не буде!

Весь цей час Резник мовчки слухав розповідь, не долучаючись до розмови. Йому довелося пережити новину важче за інших, адже загинув його найкращий друг. Він знову і знову прокручував перед очима події у відкритому морі, уявляючи собі стан пасажирів.

 — Пацани, а ви не забули про ікону? Може, в ній уся справа?

 — Точно, була ікона, — підтвердив Дімка, — Андрій ще на вокзал запізнився тоді через неї.

 — Костик і я її бачили, ікона була з Андрюхиним обличчям, моторошне видовище.

 — Уперше чую, — здивувався Вовка, — він що ж, з глузду з'їхав? Це богохульство!

 — Ось і я про те саме. Може, його Бог покарав таким чином?

 — А Сашка тоді за що покарав? — запитав Дімка.

На це запитання ні в кого не знайшлося ні відповіді, ні здогадок.

 — А де зараз ця ікона? — поцікавився Вовка.

 — Тетяна її церкві пожертвувала, теж не захотіла вдома у себе бачити, — відповів Резник.

  Ігор, господар банного комплексу, накрив стіл на згадку про загиблих товаришів.

 — Хлопці, пом'янімо загиблих друзів, — запропонував Костик, встаючи з місця.

 — За Андрюху і Сашка, царство їм небесне! — підтримали інші.

 — Хлопці, я ж свого сина на честь Санька назвав, — повідомив Дімка.

 — О! Молодець! Гарне рішення! — схвалив Вовка.

Пізніше Дмитро запитав:

 — А Христині хтось повідомив, що Каріков не повернувся? Чи досі чекає на нього дівчина?

 — Я їздив до неї, розповів усе, — промовив Костик, згадуючи, як важко бути вісником поганих новин.

 — Ви ж ще не в курсі, Андрюха освідчився їй у Стамбулі, — повідомив Дмитро.

 — Та ну? Ось це новина! — здивувався Резник.

 — Та тільки не встиг, бідолаха, ні розлучитися, ні одружитися заново, — сумно зауважив Вовка.

 — А як же тепер із турецьким фабрикантом розраховуватися будеш, Костику? Борг же в мільйон доларів! — співчутливо поцікавився Дімка.

 — Хлопці, я навіть думати про це боюся! — зізнався той. — Для початку слід повідомити в Стамбул про трагедію і про втрату товару.

 — А що твої юристи кажуть?

 — Шансів немає, пункт про форс-мажорні обставини не було включено до контракту, — зізнався Костик.

 — Так, влип ти, друже! — поспівчував Вовка.

 — Якби Каріков був живий, він би врегулював це питання, я впевнений, — зауважив Резник.

 — То вже так, хто-хто, а він умів знаходити вихід із найбезвихідніших ситуацій...

 — Але цього разу так і не знайшов, — із сумом вимовив Сергій і опустив голову.

  Далі розмова перейшла на іншу тему. А Резник тихо сидів осторонь, занурившись у свої сумні роздуми. Хто й переживав найбільше за всіх про смерть Карікова, так це його вірний друг дитинства. Навіть дружина Тетяна сприйняла цю трагічну новину більш спокійно і з холодним серцем. Резнику ж не дозволяло чоловіче самолюбство показувати свої сльози. «Ех, Андрію Вадимовичу, дорогий мій, я ж навіть не встиг із тобою попрощатися!» — подумки звернувся Сергiй до душі Андрія, яка, на його думку, перебувала на небесах. Не врятувала вірянина-друга навіть ікона з його лицем... А може, саме вона і стала причиною його загибелі? Хто знає, за які гріхи трапилася з ним така біда?! Та ще ці жахливі подробиці... Страшна смерть! А головне, через його ж власну дурість. Невже він не знав, що морську воду пити не можна?! Чи реально нестерпне виявилося похмілля? Що ж тепер буде з його Христиною? Напевно, поплаче-поплаче та й забуде свого коханого Андрія... Вийде заміж — і справі кінець. «Ти, Андрюхо, не хвилюйся там за Ганнусю, подбаю я про твою доньку, хрещений батько все ж таки !»