Karikoff

Частина 15

Герман не зупинявся ні на хвилину. Він гріб і гріб уперед, поставивши собі за мету — вижити за будь-яку ціну! Уже не відчуваючи холоду, не звертаючи уваги на день і ніч, він прагнув дістатися берега. Дістатися живим! Від цього залежали життя його дружини та дитини. Про що він тільки думав, коли залишав свою сім'ю в заручниках?! Це звучало тоді зовсім інакше — «гарантія», але сенс один: якщо він не повернеться, якщо надумає втекти з грошима, то не побачить їх ніколи. Тоді Герману здавалося, що це всього лише пересторога, гарант його повернення. Він їздив подібним чином вже не вперше і подумати не міг, що може трапитися подібна ситуація. Ось це і називається форс-мажором, про який він часто читав у торгових угодах. Але в цій справі ні про який форс-мажор не йшлося. Назвався груздем — лізь у кошик! Раз влип, треба розгрібати. Ось Герман і підпорядкував свій мозок і тіло власній волі, гріб щосили, на межі фізичних можливостей. Перед його очима стояла дитяча іграшка для ванної, подарована кимось синочкові: синя пластмасова акула із заводним механізмом. Заводиш її кнопкою, закручуєш пружину і відпускаєш у ванну. Плавники починають обертатися під дією пружини, що розкручується, і акула гребе вперед, швидко просуваючись у воді. Ось подібно до цієї акули й гріб Герман. Гріб без втоми й зупинок, подумки примовляючи: «Вони повинні жити! Я врятую їх! Вони повинні жити!..»

  На плоту Дмитро не сидів, склавши руки. Він метушився, перекладаючи в сторону тіла мертвих людей. Гора трупів дедалі зростала, а частина живих пасажирів зменшувалася. Цікаво, скільки з них дістанеться додому живими?

Вранці, після нічного дощу, багато хто не прокинувся. Дмитро намагався розбурхати жінку, яка плакала, але не зміг. Її застигле обличчя і волосся вкрилися тонкою кіркою прозорого льоду, немов кришталем. Чомусь згадалася Спляча красуня. Тільки це був не чарівний, а вічний сон.

 — Відмучилася, бідолаха! — поспівчував він і відтягнув її тіло вбік, до більшої купи.

«Чому ж нас досі не знайшли? Адже корабель затонув недалеко від рідного берега. Невже за весь цей час нас ніхто не схопився? Ні, не може бути! У кожного є рідні, які чекають. Та й узагалі, у цій зоні жваве судноплавство цілий рік. То чому ж їм не зустрівся жоден корабель?!» — розмірковував він.

  Знесилені, ледве живі люди, силкувалися не втратити останній промінчик надії. Бачачи, як помирають їхні сусіди на плоту, важко зберігати душевну рівновагу і не піддатися паніці.

Минулий дощ трохи напоїв пасажирів, але сил не додав. Дмитро згадав про консерви — треба б підкріпити сили. Але чим же їх відкрити?

 — Хлопці, є в кого ремінь із залізною бляхою? Ми в армії так консерви відкривали, — поцікавився він, але в пасажирів ременя не виявилося. Люди дивилися на старання Дмитра понуро, байдужим поглядом. Він звернув увагу і закричав:

 — Люди! Ви що?! Не здавайтеся! Рано чи пізно нас знайдуть, наше завдання дочекатися! — після цих слів він вчепився в бляшанку зубами. Спочатку вона не піддавалася, але Дімка намагався знову і знову... Він повинен нагодувати людей, це додасть їм сил! Ніхто не ставив його командиром, ніхто не вибирав головним на плоту, але через брак іншої ініціативи, Дмитро взяв на себе турботу про людей. Думаючи про інших, він забував про себе самого, тим самим не маючи часу на власний жаль. Правду кажуть, що людина пізнається у важких обставинах. Так і характер Дмитра розкрився в цій трагедії, оголюючи саму його сутність.

Після довгої боротьби кришка консерви піддалася, зламавши не один зуб у роті. Він по черзі відкрив усі інші банки. Йому все ж вдалося нагодувати людей, що залишилися живими. А зуби Дмитро полікує та вставить після порятунку.

  Вдивляючись в обрій до болю в очах, Каріков намагався побачити рятувальників. Його мобільник намокнув і не працював, інакше питання з порятунком було б вже давно вирішено. Господи, як же хочеться пити! Знову ця безперервна спрага. Шлунок від голоду закручує у вузол. За виразки потрібне часте харчування, а без їжі шлунковий сік роз'їдає стінки шлунку, спричиняючи пекучий біль. Мало йому холоду! У Андрія замерзло все тіло, він уже не відчував ні рук, ні ніг, а ось шлунок заморозити не виходить, болить, гад!

 — Ех, борщу б зараз гаряченького... та з сальцем і чорним хлібцем, під горілочку, — розмріявся Каріков.

 — Краще під домашній самогон, він чистіший... Натур продукт! — резонно зауважив сусід.

 — Можна й під самогон, — погодився той, — аби зігріло! Ковтнеш так із чарочки, а він потече по горлу, зігріваючи все усередині... а ти його хлібом занюхаєш, салом закусиш і борщиком, який димить, наздоженеш!..

 — Та годі вам! Від цього ще гірше стає, — буркнув хтось.

Раптом на поверхні води показався якийсь предмет. Він повільно наближався, гнаний хвилями. Поступово його прибило до човна. Це виявився тюк з одягом, мабуть, чийсь вантаж із затонулого корабля. Хтось із пасажирів віз його для продажу. Усередині знайшлися тільки сорочки й штани з літньої колекції. Але і це було великою перевагою. Люди скидали промоклий одяг і одягалися в сухі обновки, одягаючи на себе по кілька штук. Це лише частково розв'язало проблему, але не зігріло пасажирів. Люди тряслися від холоду на сирому вітрі, їхнє тремтіння створювало вібрації в унісон морській хитавиці.

Каріков мав на шиї важкий золотий ланцюг із хрестом і товстий золотий браслет на зап'ясті руки, які ще більше холодили й без того задубіле тіло. Згідно з модою того часу, ці прикраси були неодмінним атрибутом успішного бізнесмена і говорили про його матеріальний достаток. І Андрій не був винятком. Він згадав, як доводилося знімати їх у сауні, щоб не отримати опік від розжареного металу. Але що від них користі зараз?! Він зняв золоті бряцалки й без жалю викинув у море.

 — Та ти ніяк з глузду з'їхав? — зауважив один із сусідів по човну, побачивши таке блюзнірство.

 — Нічого, потім на нові зароблю! — відповів Каріков, насилу відірвавши від піднебіння прилиплий язик.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше