Частина 4

   Наступного дня, як і домовлялися, Андрій заїхав за Зінкою. Вона вже чекала біля під'їзду з відром і шваброю напоготові.

- Зінко, привіт! Ти чого це зібралася як на суботник?

- А як же, Андрюхо! Звідки мені знати, чи є в тій квартирі необхідні інструменти, - засміялася вона, трохи бентежачись свого робочого вигляду. - Я он і хімію різну прихопила для прибирання, і ганчірки...

Зінка молодчина! Незважаючи на своє престижне матеріальне становище, вона не цуралася простої роботи. Воно й не дивно, адже вони з Резником практично виросли в селі й досі постійно допомагали дідусеві з бабкою по господарству, бо старенькі, бачте, не бажали сторонньої допомоги, найнятої за гроші. От і доводилося надягати рукавички на свої випещені руки і викопувати картоплю чи збирати колорадських жуків. Його Тетяна швидше померла б, але не забруднила руки! А Зінку Каріков за це поважав. Гроші грошима, але ніколи не треба забувати, хто ти і звідки вийшов.

Дорогою вони базікали й реготали, згадуючи своє веселе дитинство. Що й казати, адже вони практично виросли разом, та й жили по сусідству. Каріков любив бувати в родині Резника, де панував мир і затишок. У той час жили вони просто, обоє батьків працювали на заводі, але завжди запрошували Андрія до столу на нехитрі сільські частування. Невимушена обстановка в їхньому сімействі якось особливо налаштовувала на спілкування. У своїй родині Каріков був молодшим, а тому отримував менше уваги порівняно зі своїми старшими братами, які зараз роз'їхалися хто куди.

Андрій відчинив дверцята автомобіля і допоміг Зіні вийти. Вона підняла очі на новий, щойно відбудований будинок і схвально кивнула головою.

- Непогане місце ти вибрав, Андрюхо!

Каріков усміхнувся і проводив подругу в під'їзд, що виблискував чистотою і новизною, на відміну від їхнього старого будинку.

Зайшовши у квартиру, Зінка озирнулася і навіть присвиснула від подиву:

- Чудова квартирка! Я б теж не відмовилася в такій жити.

Андрій показав Зіні фронт робіт, і вона відразу взялася до справи, не витрачаючи часу на порожні розмови. Насамперед треба було розібрати речі Кріс і знайти їм відповідне місце.

- А твоя Христина досить скромна, - зауважила вона, розвішуючи речі в шафі.

- Чому ти так вирішила? - здивувався Андрій.

- Та тому що речей замало для молодої дівчини її віку, - відповіла Зінка.

Каріков задумався над її словами. Він ніколи не звертав уваги на одяг Христини, сприймаючи її загалом як красиву і бажану жінку, а згодом і як дорогу серцю людину. Андрій пробіг очима по скромних блузках і джинсах, старенькому взутті... Треба буде виправити це упущення. Спасибі Зінці, що підказала. Ось, щоправда, як це зробити ненав'язливо і без відмов з боку Кріс, він не уявляв. І кому здалися її принципи?! Хоча, якщо вдасться... Ні, коли вдасться трюк із квартирою, то все інше вже піде як по маслу. Зараз головне - змусити її прийняти цей подарунок. Андрій довго думав над тим, як же довго і якими словами доведеться вмовляти Христину залишитися тут, у цьому затишному гніздечку. Як козир він може сказати, що в недалекому майбутньому планує переїхати до неї, але не хотілося б давати поспішних обіцянок, адже він сам ще не ухвалив остаточного рішення піти з сім'ї.

- Послухай, Зiнко, як ти дивишся на те, що я розведуся з Танькою і житиму з Кріс?

Зінка була старшою за Карікова на три роки, і життєвої мудрості в неї було більше, ніж у будь-кого з його знайомих. Він любив розмовляти з нею відверто, а іноді вдавався до її порад, тому що між ними була цілковита довіра і взаєморозуміння.

Молода жінка відклала ганчірку й уважно подивилася на Андрія:

- Це ти маєш вирішити сам. Нічиї поради тут не допоможуть. Просто слухай своє серце і йди на його поклик, - серйозно сказала вона. Потім помовчала і додала:

- Тільки не переплутай орган!

Каріков усміхнувся.

- Як мені бути, Зінко?

- А ти її кохаєш?

- Так. Але хіба це достатня причина, щоб кинути сім'ю?

Зінка знизала плечима і подивилася на свої руки:

- А хіба в житті є ще щось важливіше за кохання? Тільки заради нього й варто жити!

- Ти вважаєш, це того варте?

- По-моєму, в цьому і є сенс життя, - додала вона, так і не давши прямої відповіді на поставлене запитання.

Каріков стомлено потер обличчя:

- Я навіть не уявляю, як скажу про це Тетяні.

- Та вона і так уже про все знає, - відповіла Зінка.

Для Андрія це було несподіваною новиною.

- І давно? - насторожено запитав він.

- Точно не знаю, але вона якось говорила мені, що передчуває, що скоро ти її кинеш заради іншої.

Так-а!.. Ситуація... Тоді все стає зрозумілим: ось тому його дружина і тряслася над кожною копійкою, передчуваючи розставання. Хотіла зібрати якомога більше на "чорний день".

Каріков пригладив долонею своє темне волосся і закінчив цю розмову:

- Гаразд, подумаю про це після поїздки до Стамбулу. Зараз є більш термінові справи.

- Це які ж справи важливіші за особисте життя? - здивувалася Зінка, знову повертаючись до роботи.

- Та ось дверний замок хочу поміняти, щоб колишній господар, чого доброго, не заявився у квартиру і не налякав Кріс.

- Потрібна справа, - погодилася Зінка.

- Так, але як же я майстра зараз відшукаю?! - розвів руками спантеличений Каріков. - Адже свята в розпалі, народ відпочиває.

- Ой, а ти батю мого попроси! - схаменулася Зінка. - Він на всі руки майстер, усе одно вдома сидить без діла.

- А цей ідея! - погодився Андрій. - Василич рукатий, сам із замком впорається за дві секунди. Зіно, подзвони-но йому, - простягнув він їй мобільний телефон.

Через годину Василич із розумним виглядом оглядав дверний замок у новій квартирі:

- Секретку поміняти можна, щоб усі двері не розкурочити, - запропонував він.

Каріков і Василич залишили Зінку прибирати, а самі поїхали до Дмитра на склад дверної фурнітури, благо, друг тримав цей бізнес. Один дзвінок - і товариш підібрав необхідну річ, незважаючи на загальний вихідний.