Частина 4

   Наступного дня, як і домовлялися, Андрій заїхав за Зінкою. Вона вже чекала біля під'їзду з відром і шваброю напоготові.

 — Зінко, привіт! Ти чого це зібралася як на суботник?

 — А як же, Андрюхо! Звідки мені знати, чи є в тій квартирі необхідні інструменти, — засміялася вона, трохи бентежачись свого робочого вигляду. — Я он і хімію різну прихопила для прибирання, і ганчірки...

Зінка молодчина! Попри своє престижне матеріальне становище, вона не цуралася простої роботи. Воно й не дивно, адже вони з Резником практично виросли в селі й досі постійно допомагали дідусеві з бабцею по господарству, бо старенькі, бачте, не бажали сторонньої допомоги, найнятої за гроші. От і доводилося надягати рукавички на свої випещені руки й викопувати картоплю чи збирати колорадських жуків. Його Тетяна швидше померла б, але не забруднила руки! А Зінку Каріков за це поважав. Гроші грошима, але ніколи не треба забувати, хто ти й звідки вийшов.

Дорогою вони базікали й реготали, згадуючи своє веселе дитинство. Що й казати, адже практично виросли разом, та й жили по сусідству. Каріков любив бувати в родині Резника, де панував мир і затишок. У той час жили вони просто, обоє батьків працювали на заводі, але завжди запрошували Андрія до столу на нехитрі сільські частування. Невимушена атмосфера в їхньому сімействі якось особливо налаштовувала на спілкування. У своїй родині Каріков був молодшим, а тому отримував менше уваги порівняно зі своїми старшими братами, які зараз роз'їхалися хто куди.

Андрій відчинив дверцята автомобіля і допоміг Зіні вийти. Вона підняла очі на нову, щойно відбудовану багатоповерхівку і схвально кивнула головою.

 — Непогане місце ти вибрав, Андрюхо!

Каріков усміхнувся і провів подругу в під'їзд, що виблискував чистотою і новизною, на відміну від їхнього старого будинку.

Зайшовши до квартири, Зінка озирнулася і навіть присвиснула від подиву:

 — Чудова квартирка! Я б теж не відмовилася в такій жити.

Андрій показав Зіні фронт робіт, і вона відразу взялася до справи, не витрачаючи часу на порожні розмови. Насамперед треба було розібрати речі Кріс і знайти їм відповідне місце.

 — А твоя Христина досить скромна, — зауважила вона, розвішуючи речі в шафі.

 — Чому ти так вирішила? — здивувався Андрій.

 — Та тому, що речей замало для молодої дівчини її віку, — відповіла Зінка.

Каріков задумався над її словами. Він ніколи не звертав уваги на одяг Христини, сприймаючи її загалом як красиву і бажану жінку, а згодом і як дорогу серцю людину. Андрій пробіг очима по скромних блузках і джинсах, старенькому взутті... Треба буде виправити цей недогляд. Дякувати Зінці, що підказала. Ось, щоправда, як це зробити ненав'язливо і без відмов з боку Кріс, він не уявляв. І кому здалися її принципи?! Хоча, якщо вийде... Ні, коли вийде трюк із квартирою, то все інше вже піде як по маслу. Зараз головне — змусити її прийняти цей подарунок. Андрій довго думав над тим, як же довго і якими словами доведеться вмовляти Христину залишитися тут, у цьому затишному гніздечку. Як козир він може сказати, що в недалекому майбутньому планує переїхати до неї, але не хотілося б давати поспішних обіцянок, адже він сам ще не ухвалив остаточного рішення піти з сім'ї.

 — Послухай, Зiнко, як ти дивишся на те, що я розведуся з Танькою і житиму з Кріс?

Зінка була старшою за Карікова на три роки, і життєвої мудрості в неї було більше, ніж у будь-кого з його знайомих. Він любив розмовляти з нею відверто, а іноді вдавався до її порад, тому що між ними була цілковита довіра і взаєморозуміння.

Молода жінка відклала ганчірку й уважно подивилася на Андрія:

 — Це ти маєш вирішити сам. Нічиї поради тут не допоможуть. Просто слухай своє серце і йди за його покликом, — серйозно сказала вона. Потім помовчала і додала:

 — Тільки не переплутай орган!

Каріков усміхнувся.

 — Як мені бути, Зінко?

 — А ти її кохаєш?

 — Так. Але хіба це достатня причина, щоб кинути сім'ю?

Зінка знизала плечима і подивилася на свої руки:

 — А хіба в житті є ще щось важливіше за кохання? Тільки заради нього й варто жити!

 — Ти вважаєш, це того варте?

 — По-моєму, в цьому і є сенс життя, — додала вона, так і не давши прямої відповіді на поставлене запитання.

Каріков стомлено потер обличчя:

 — Я навіть не уявляю, як скажу про це Тетяні.

 — Та вона і так уже про все знає, — відповіла Зінка.

Для Андрія це було несподіваною новиною.

 — І давно? — насторожено запитав він.

 — Точно не знаю, але вона якось говорила мені, що передчуває, що скоро ти її кинеш заради іншої.

Та-а-ак!.. Ситуація... Тоді все стає зрозумілим: ось тому його дружина і тряслася над кожною копійкою, передчуваючи розлучення. Хотіла зібрати якомога більше на «чорний день».

Каріков пригладив долонею своє темне волосся і закінчив цю розмову:

 — Гаразд, подумаю про це після поїздки до Стамбулу. Зараз є більш термінові справи.

 — Це які ж справи важливіші за особисте життя? — здивувалася Зінка, знову повертаючись до роботи.

 — Та ось дверний замок хочу поміняти, щоб колишній господар, чого доброго, не заявився у квартиру і не налякав Кріс.

 — Важлива справа, — погодилася Зінка.

 — Так, але як же я майстра зараз відшукаю?! — розвів руками спантеличений Каріков. — Адже свята в розпалі, народ відпочиває.

 — Ой, а ти батю мого попроси! — схаменулася Зінка. — Він на всі руки майстер, усе одно вдома сидить без діла.

 — А це ідея! — погодився Андрій. — Василич рукатий, сам із замком впорається за дві секунди. Зіно, подзвони-но йому, — простягнув він їй мобільний телефон.

За годину Василич із розумним виглядом оглядав дверний замок у новій квартирі:

 — Секретку поміняти можна, щоб усі двері не розкурочити, — запропонував він.

Каріков і Василич залишили Зінку прибирати, а самі поїхали до Дмитра на склад дверної фурнітури, благо, друг тримав цей бізнес. Один дзвінок — і товариш підібрав необхідну річ, дарма що загальний вихідний.