Глава 1

Мілана

Сиділа на кухні, з ногами забравшись на стілець. Однією рукою підперла голову, щоб не впала. Очі заплющені. Я взагалі поняття не мала, як опинилась в цьому місці. Пам'ятаю, продзвенів будильник, я намагалась втихомирити ранкового монстра, але не вийшло. Вчора навмисно поставила його на тумбочку, щоб піднятись. Адже чудово знала свої звички: відключу і продовжуючи обіймати подушку, буду сопіти далі.        

І навіщо я сиділа за черговим романом майже до третьої ранку? Я ж розуміла, що попереду перший навчальний день, але ніяк не могла змусити себе відкласти книгу, залишивши її недочитаною. Мені життєво необхідно було дізнатись, чим закінчиться історія Маргарити та Дарта.  В результаті в них любов до гробу, повний дім діточок, а в мене скоро буде хронічне недосипання.

Ви не подумайте, що я вірю в цю лабуду, типу люблю, хату куплю, але в останній тиждень, як прорвало – читаю романи й з кімнати виходжу тільки щоб забрати чергову порцію смачної їжі. Її бабуся завжди залишала в холодильнику, перед тим як поїхати на дачу до своєї подруги. Ех, навіть у бабусі життя куди веселіше, чим моє.

Подруга в мене, звичайно, є, але вона разом з сім'єю переїхала до Штатів. Її батько отримав посаду в крутій фірмі, до якої прагнув останніх років п'ять. Леська, або як я її називаю – Лисеня, струнка брюнетка з великими голубими очима. Вона ще з молодших класів була поліглотом. Подати документи до Нью-йоркського університету, і вступити в нього для неї, як раз плюнути.

Подруга відсутня вже місяць, а я майже нікуди не ходила, постійно сиділа вдома. А куди мені йти? Ми ж зазвичай проводили час разом: ходили в кіно, парк, кафе. Леська бачила по скайпу, як мені сумно. Ні, я щиро раділа за подругу і залюбки слухала її розповіді про нові місця і знайомства, але печаль в очах приховати перед подругою було не в моїх силах.    

Саме Леська, щоб трохи розбавити мої будні, порадила почитати книжки про кохання, поки навчання не почалось. Вона мала надію, що моє холодне серце розтане, і коли я зустріну кохання всього життя, то точно не зможу пройти повз. А роман повинен мене до цієї, безумовно, радісної події підготувати. Ну чи не маячня це?

Спочатку я відмовлялася, але подруга не переставала про це постійно говорити, довелося здатися. Завантажила книгу і понеслось.    

На автоматі встала, вимкнула цей дратівливий звук і з заплющеними очима поплелась на запах кави. Варто мені було відправити в рот шматочок молочного шоколаду і розкусити зубами горішок, одразу стало хоч трохи, але легше. Зробила ковток найсмачнішої у світі кави з корицею, таку тільки братик вміє варити. Ммм… Так, стоп! Або я і далі сплю, і це все мені сниться, або… Хоча ні, запах і смак не можуть же наснитись?     

- Маленька, у тебе є п'ятнадцять хвилин на те, щоб привести своє похмуре тільце у відповідний для виходу в люди вигляд і тоді тобі не доведеться трястись в автобусі, – я ледь зі стільця не рухнула. Миттєво розплющила очі, щоб переконатися, що то не глюк, а голос справжній.     

- Влад? Влад! – помчалась я до нього, ледь з ніг не збила. Але братик у мене що треба. Високий (не те, що я), підтягнутий блондин (у тата пішов) із шикарною посмішкою. Він уміло і швидко підхопив мене на руки, закружив по кухні. – Ти як тут? Ти коли… – але мені не дали договорити, стиснули в обіймах.    

Сама дорога для мене людина – брат. Він після завершення навчання в університеті, поїхав на стажування до столиці. Звичайно, Влад навідувався додому на великі свята і ми з ним кожен день говорили по телефону або по скайпу. Але цей негідник не спромігся розповісти молодшій сестричці, що збирається повернутись в рідне місто і вже тут відкрити свій офіс. Приміщення, як виявилось,  встиг купити, людей на роботу теж найняв, а я не в курсі. Хотів сюрприз зробити, на відкриття  покликати. Це все дізналась, коли намагалась допити гарячий напій, але брат вмів обламувати кайф.

- Лан, я тобі потім все-все розповім, – нагородивши мене щирою посмішкою, сказав він. – А зараз марш в душ, інакше запізнишся на пари. Бабуся просила тебе розбудить о сьомій, але я проспав, – розвівши руки в сторони, підштовхнув мене в сторону ванної кімнати. Подивилась на годинник. Ой, пів на восьму! Ніяк не можна запізнюватись в перший навчальний день.

- Але, – задумалась я, – а де власне бабуся?

На емоціях зовсім забула про її від'їзд. Блін… Не помітила дорожню сумку, яка стояла в проході між кімнатами, перечепилась через неї, ледь не угодила носом у двері. Не знаю як у мене це вийшло, але капець полетів кудись убік, а я зуміла встояти на одній нозі, а другу підтиснула під себе і проплигала так метра два, інтенсивно махаючи руками. За спиною почувся здавлений чи то писк, чи то хрюк. Повернула голову назад, побачила картину: "зігнутий навпіл братик". Стало прикро. Мені, між іншим, боляче, а він сміється, от зараза. Таке відчуття, що в замість речей, Влад привіз свої гантелі. Ууу…       

- Мілка, треба більше амплітуду робити, щоб злетіти, – пирснув мій дорогий братик, показуючи як треба. Але не встиг він зробити й декілька рухів, як я, не довго думаючи, запустила в політ другий капець. –  Мазииило! – прокричав він, легко увертаючись від капця, що летів у його бік, коли я вже зникла за дверима ванної кімнати.     

Швидко вистрибнувши з піжамки, залізла під теплі струмені води. Так, тепер гель з ароматом карамелі – краса. Почистила зуби. Вирішила обійтись без макіяжу. По-перше, я не дуже вміла це робити, мене завжди Лисеня фарбувала. По-друге, зовсім не було часу, щоб намагатися зробити з себе людину, менш схожу на зомбі.