Розділ 2: Правила гуртожитку та «сімейний стан»

Після феєричного вечора на стадіоні ми завітали до нашої улюбленої кав’ярні «У капітана». Ми з Максом сиділи за кутовим столиком, гріючи руки об горнята з какао. Адреналін потроху вщухав, поступаючись місцем приємній втомі.

​— Знаєш, — прошепотіла я, дивлячись на Макса крізь пару напою, — я досі не вірю, що ти це зробив. Віта Вікторівна тепер точно змусить тебе відпрацьовувати ту гру на три заліки вперед.

​— Нехай змушує, — Максим усміхнувся і накрив мою долоню своєю. — Воно було того варте. Твоє обличчя, коли спалахнуло табло... це дорожче за будь-який кубок.

​Але романтичний вечір мав закінчитися поверненням у реальність. А реальність для студентів першого курсу — це гуртожиток №4, де стіни тонкі, як папір, а комендант бачить усе навіть із заплющеними очима.

​Ми підійшли до скляного віконця на першому поверсі. За ним, оточена фікусами та стопками журналів обліку, сиділа легендарна Марія Павлівна. Студенти називали її «Вартовою Аду», але потай побоювалися її гострого язика.

​Максим відкашлявся, намагаючись виглядати максимально переконливо.

— Маріє Павлівно, добрий вечір. У нас тут таке питання... Розумієте, ми з Асею багато вчимося разом, нам потрібен спокій. Можливо, є варіант... ну, щоб нас поселили в окрему кімнату? Тільки нас двох.

​Марія Павлівна повільно опустила окуляри на кінчик носа і зміряла Макса поглядом, від якого в будь-якого нападника забракло б дихання.

— Окрему кімнату? Тільки двох? — вона видала короткий, сухий смішок. — Ох і молодь пішла! Може вам ще сніданки в ліжко і джакузі з підігрівом?

​— Та ні, ми просто... — почав було я, але вона перебила.

​— Послухай мене, капітане. Це державна установа, а не готель «Люкс». Хлопці — ліворуч, дівчата — праворуч. Сувора дисципліна!

​Максим не здавався. Він нахилився ближче до віконця, понизивши голос:

— Маріє Павлівно, ну ми ж серйозно. Ми любимо одне одного. Ми не будемо заважати.

​Вартова гуртожитку захлопнула журнал так гучно, що Ася аж здригнулася.

— Кохання у них! Ви що, одружені? — вона виставила вперед палець. — Тільки якщо принесете мені свідоцтво про шлюб з гербовою печаткою, я подумаю про «сімейний блок». А до того часу — марш по своїх секціях! І щоб через п'ять хвилин жодного чоловічого духу в жіночому крилі!

​Ми відійшли від віконця під суворим поглядом Марії Павлівни.

​— Одружені... — тихо повторив Максим, коли ми зупинилися біля сходів. У його очах раптом блиснув той самий вогник, що й перед вирішальним голом. — Ася, а це ідея.

​— Максе, ти про що? — я злякано глянула на нього. — Ти ж не збираєшся тягнути мене в РАЦС тільки заради того, щоб не ділити душ з тридцятьма дівчатами?

​— Чому тільки заради душу? — він засміявся і міцно обійняв мене. — Але виклик прийнято. Марія Павлівна ще не знає, з ким зв'язалася.

​Тієї ночі, засинаючи на своєму вузькому ліжку, я думала про те, що наше студентське життя обіцяє бути значно екстремальнішим, ніж я уявляла.

Максим стояв біля вікна в кінці коридору, дивлячись на вогні нічного міста. Слова Марії Павлівни про «свідоцтво про шлюб» застрягли в його голові, як заноза. Він не був із тих, хто звикав програвати, особливо коли на кону був комфорт і спокій Асі.

Макс дістав телефон і швидко набрав Дена.

— Спиш? — коротко запитав він.

— Яке там «сплю»! — відгукнувся Ден під звуки якоїсь комп'ютерної гри. — Намагаюся пояснити сусіду, що його шкарпетки — це хімічна зброя. Що сталося, кеп? Тебе що, вигнали з жіночого крила під дулом швабри Марії Павлівни?

​— Гірше, Дене. Вона сказала, що поселить нас разом тільки якщо ми принесемо свідоцтво про шлюб.

​На тому кінці запала тиша, а потім Ден вибухнув реготом.

— Оце стара дає! Вона що, вирішила пришвидшити демографічну ситуацію в країні? Ну і що ти думаєш?

​Максим важко зітхнув, притиснувши чоло до холодного скла.

— Я думаю... що вона права в одному. Я хочу бути з Асею. Не просто «бігати на побачення», а прокидатися поруч. Але тягнути її під вінець у вісімнадцять років заради кімнати в обшарпаному гуртожитку — це якось не по-капітанськи, розумієш?

​— Чувак, — голос Дена став серйознішим. — Ти ж знаєш Асю. Вона не про стіни дбає. Вона про те, що ти поруч. Але якщо ти реально хочеш її вразити, то «фейковий шлюб» не пройде. Марія Павлівна бачить брехню за кілометр. Тобі треба діяти по-іншому.

​Макс випрямився.

— По-іншому — це як?

​— Підкуп, кеп. Але не грошима. Ти ж знаєш, що її найбільша біль? Четвертий поверх, де дах протікає вже п'ять років, і стадіон біля гуртожитку, який заріс бур’яном. Якщо капітан університетської збірної зі своєю бандою зробить там лад... Вона не те що кімнату — вона вам ключі від свого кабінету віддасть.

​Максим відчув, як азарт знову закипає в крові. Це був виклик. Його стихія.

— Збирай Андрія і Тимка завтра о восьмій біля входу. Ми починаємо «передсезонну підготовку»... але не на полі, а в господарчому блоці.

​Я сиділа на ліжку, намагаючись зосередитися на конспекті, але в голові крутилася лише фраза Макса: «Це ідея».

​«Він же не серйозно?» — думала я, кусаючи ковпачок ручки. — «Ми студенти першого курсу. Яка сім’я? Які документи?»

​Раптом у двері тихо постукали. Це був Макс. Він просунув голову в щілину, переконавшись, що моїх сусідок немає поруч.

— Асю, вибач, що пізно. Я просто хотів сказати... Не переживай про те, що сказала та вортожа. Я все вирішу. Тобі не доведеться виходити за мене заміж за розрахунком.

​Я посміхнулася, підходячи до нього.

— А якщо не за розрахунком, Максе?

​Він завмер, дивлячись на мене своїми глибокими очима.

— Тоді це буде зовсім інша історія. І я обіцяю, що вона буде набагато красивішою за стіни гуртожитку.

​Він швидко поцілував мене і зник у темряві коридору. Я знала цей погляд. Мій капітан знову щось задумав.

​Я дивилася на Макса, і в голові все переплуталося. З одного боку — сувора Марія Павлівна з її статутами, а з іншого — реальна можливість бути разом.