— 41.

Вона схопила його за плечі.

— Дейране! — хрипота застрягла в горлі. — Подивись на мене! — крикнула вона.

Він намагався вдихнути. Марно. Кашель знову розірвав груди, і ще кілька темних крапель впали на підлогу. Крива посмішка з'явилася на його губах. Вівіен різко підвелася на коліна.

— Ля… ні! Категорично ні! Я не дам тобі померти! Точно не так!

Вона швидко перекинула його руку собі через плече.

— Вставай. Давай.

Він був важчий, ніж здавався. На мить коліна Вівіен ледь не похитнулися, але вона втрималася.

— Не смій, — прошипіла вона крізь зуби. — Я тебе сама доб’ю, коли одужаєш! 

Дейран ледь чутно видихнув щось схоже на хриплу спробу сміху. Погана ідея. Кашель знову скрутив його.

— Мовчи, — коротко сказала вона. — Іди.

Вони майже вивалилися в коридор. І попри те, що це була військова академія, Вівіен не спало на думку дати тривогу, чи кликати на допомогу. Нічна академія була тихою. Ліхтарі кидали довгі тіні на підлогу. Їхні кроки відлунювали занадто голосно. Вівіен практично тягнула його.

— Ще трохи, — бурмотіла вона. — Ще трохи…

Дейран уперся рукою в стіну, намагаючись не втратити рівновагу. Всередині все пекло.  На камені лишився темний слід крові.

— Чудово… — прошепотіла Вівіен, побачивши це. — Просто чудово.

Вони дісталися шпиталю. Вівіен ногою відчинила двері.

— Є тут хтось?!

Світло всередині було приглушене, але з глибини приміщення долинув незнайомий голос.

— Якщо ви прийшли помирати, будьте ласкаві робити це тихіше.

Чоловік підвів голову від столу. Темне волосся, холодний погляд.

— Фаоша, — прохрипів Дейран. 

Цілитель Неміс Фаоша повільно піднявся.

— Дивовижно. Мене не було кілька тижнів, і академія вже вирішила розвалитися.

Його погляд ковзнув до Дейрана.

— А ні. Не академія. — Він підійшов ближче. — Всього лиш капітан.

Дейран уже ледве тримався на ногах.

— Не рекомендую падати, — сухо додав Фаоша. — Мені потім важче збирати людей із підлоги.

— Він кашляє кров’ю! — різко сказала Вівіен. — Просто вилікуйте його!

Цілитель нахилився ближче, уважно дивлячись на Дейрана. Пальці торкнулися його шиї. Очі Фаоші на мить потемніли – магія пройшла крізь тіло капітана швидкою хвилею.

— О.

— Що? — різко запитала Вівіен.

— Нічого смертельного.

— Нічого?!

Дейран знову кашлянув.

Фаоша поклав руку йому на груди. Світло спалахнуло коротко й різко, тонка срібляста хвиля пройшла крізь тіло. Кілька секунд минуло і  все припинилося.  Дейран різко вдихнув. Повітря нарешті увійшло в легені без болю. Він випростався, а Вівіен застигла.

— Це… все?

Фаоша відступив на крок.

— Внутрішній розрив судини в легені. Невеликий. — Він злегка нахилив голову. — Якщо точніше – мікрогеморагія в альвеолах. Дуже ефектно виглядає, багато крові, багато кашлю… але лікується за кілька секунд. Нічого серйозного.  — Він подивився на Дейрана. — Вітаю, капітане. Ви перша людина, яку я лікую від легеневого крововиливу, спричиненого… — він на секунду замислився, — ідіотськими магічними експериментами. Іншої причини й бути не може в цих стінах академії. 

Вівіен різко видихнула.

— Це не смішно.

— Я й не сміюся, — спокійно відповів Фаоша. — Я констатую. — Він знову сів за стіл. — Хоча мушу визнати, — додав він сухо, — капітани зазвичай приходять до мене з переломами, отруєннями, з відірваними частинами тілами. Кашляти кров’ю від магічних експериментів – це щось нове.

Вівіен повільно перевела погляд на Дейрана. Її очі вже не були переляканими, їй справді не вірилося, що все обійшлося. 

— Дякую, — Олдріш вклонився ввічливо, на що цілитель махнув рукою.

— Йдіть, капітане. Час вже досить пізній, — цілитель повернувся назад до столу де була розгорнута книга та перо з чорнилом. 

— Тепер, — тихо сказала вона, коли розвернулися до виходу, — ми продовжимо нашу розмову.

І судячи з тону, Дейрану стало зрозуміло: одужання було  другою проблемою.

— Бачиш, все обійшлося,— відразу він сказав, коли двері в шпиталь зачинилися.

— Я рада, — спокійною вимовила Вівіен, і не чекаючи, схопила його за комір забруднений в крові, й притягнула до себе. Мить і вона його поцілувала.