41 Корделія Фокс

Сто ельфів і тролів! Я, здається... Трохи того... Перестаралась... 

Ця думка у мене виникла відразу, як я побачила невдоволений вираз обличчя Дерека Блейка і його підняту брову.

Але я вирішила не подавати виду, що вже шкодувала про свою поведінку. Спершу я впевнено крокувала за Дереком з ресторану, високо підійнявши підборіддя і удаючи, що абсолютно нічого не сталося.

Ні, ну а що? Подумаєш - кілька різких слів, трохи магії і трішечки істерики. З ким не буває?

Але щойно дверцята карети зачинилися, всередині мене щось неприємно стиснулося.

І чого я така психована? Не могла спокійно вдома посидіти? Зілля поварити? Побачила ж, що Блейк у ресторані... Значить, ніхто його не вкрав... Так ні! Потягло мене на пригоди.

Відьми і тролі! Чого так завжди відбувається? Я спершу щось начворю, а потім вже думаю про наслідки...

А раптом Блейк зараз скаже, що я перегнула палицю і як почне мені оті свої нудні моралі читати?

А якщо він образиться на мене через цю безневину витівку? А якщо... Так! Стоп! Заспокойся, Корделіє, заспокойся. Краще думай про те, як з цієї драконячої дупи вилізти.

Я зціпила зуби. Ні. Кращий захист - це напад. Перевірено поколіннями відьом.

- То це значить так у тебе виглядає напружений робочий вечір? - Поцікавилась я, повернувшись обличчям до Дерека Блейка, щойно рушила карета.

Дерек повільно перевів на мене погляд. Герцог виглядав підозріло спокійно і це був дуже поганий знак.

- Про що це ти, Корделіє? - невинно поцікавився він.

Ця нахабна аристократична пика вирішила робити вигляд, що нічого не розуміє? Ой дарма ...

- Про ту грудасту, руду хвойду,з якою ти так мило вечеряв, поки я, між іншим, хвилювалась, чи тебе часом не вбили або не вкрали!

Герцог Дрейк шоковано кліпнув очима. Один раз. Другий.

- Коделіє, це була звичайна зустріч по роботі, - почав він спокійно.

- Авжеж! Знаю я таку "роботу"! З корсетом, з декольте мало не  до пупа і дуже зацікавленим поглядом. Надзвичайно професійно!

Карета злегка підстрибнула на нерівностях дороги, а я схрестила руки на грудях і демонстративно відвернулась до вікна. 

- Фокс! Це була частина розслідування. Вона мала, потрібну мені, інформацію, - почав терпляче і дуже спокійно пояснювати мені Дерек Блейк.

От, хвіст драконячий! На додачу до всього я, виявляється, ще й Блейкову інформаторку прокляла... Йой! Краще йому цього не знати... 

- А попередити мене ти, звісно, не міг? Важко було зв'язатись зі мною за допомогою магічного  кристала і сказати про те, що затримаєшся, щоб я не хвилювалась?

Я надулась і знову відвернулась до вікна. І мені було абсолютно байдуже, як це виглядало.

Запала тиша. Підозріло довга. А потім я почулатихий  смішок.

- Корделіє, ти що, ревнувала? - у голосі Дерека Блейка прозвучала така відверта насмішка, що я різко повернулась до нього.

- Що?! Я?! Ревнувала?! Ти що з дуба впав?

Він вже відкрито посміхався, дивлячись на мене. Так нахабно і самовпевнено, що мені аж закортіло тицьнути йому дулю, але я стрималась. Все ж він - герцог ще й впливовий...

- Так і знав, що одна гарненька відьмочка не лише хвилювалась за мене, а ще й ревнувала, - промовив він, хитро посміхаючись.

- Нічого подібного! - Обурилась я, мало не підстрибнувши на сидінні карети.

- Ага... Так я і повірив...

- Я не ревнувала! - повторила я, відчуваючи, як мої бідолашні щоки зрадницьки запалали.

- Звісно... Ти просто влатувала ту сцену в ресторані, бо тобі було зовсім до мене байдуже, - погодився Блейк надто легко.

Я вже відкрила рот, щоб відповісти... і закрила назад. Бо відповіді у мене не знайшлося.

Дерек Блейк нахилився ближче, і його голос став тихішим, майже теплим:

- Наступного разу  я тебе обов'язково попереджу, Корделіє. Обіцяю.

Я фиркнула, але вже без колишнього запалу.

- Дивись мені, Блейку. Бо наступного разу я можу і психанути.

Цей нахабний аристократ засміявся. А я чомусь усміхнулась йому у відповідь.