Розділ 9 Трохи перцю

Скільки разів треба помилитися, щоб нарешті знайти щастя? Якщо ви зараз подумали про кохання, то Ніна мала на увазі зовсім інше. Рецепт лаймового капкейку вперто не хотів бути ідеальним. А яке було б щастя нарешті поставити на вітрину приємне поєднання солодкого тіста з кисленьким кремом. Однак, капкейк вперто не хотів опинитися поміж інших десертів, йому було зручно на кухні посеред немитих тарілок та в рядок виставлених джемів. На мить Ніні навіть здалося, що проблема не в самому десерті, а в ній. Що, як ці душевні перипетії негативно впливали на роботу? Її бабуся говорила, що тісто все відчуває. І хоча Ніна притримувалася не тільки бабусиних порад, а й чіткого рецепту, іншого пояснення знайти не могла.

Але дозволити власному невдалому особистому життю впливати на роботу дівчина не могла. Краєм ока глянула у залу, повну відвідувачів, — і трохи заспокоїлася. Якби все було так погано, люди б тут не сиділи. Певно, треба просто відкласти свою лаймову затію, адже якщо три партії не вдалися, то сподіватися на диво з четвертою вже не варто. 

Ніна сховала залишки цитруса до холодильника і грюкнувши дверцятами раптом опинилася в чорній хмарі з …

—  Пчхи.

З…

—  Пчхи.

Дихати раптом стало важко, у носі лоскотало й пекло, але зробити з цим Ніна нічого не могла — хіба що вкотре чхнути, зігнувшись навпіл.

Розплющивши очі, дівчина помітила пакетик з-під чорного перцю, який, вочевидь, досі лежав на холодильнику. Сам холодильник стояв нерівно через криву підлогу. Різкі рухи на зразок грюкання дверцятами зайвий раз розхитували й без того нестійку конструкцію, тому Ніна на нього нічого не клала.

А от Наталка… Наталка могла. Вічно в поспіху закине наверх усе, що погано лежить, — і це при тому, що Ніна вже казна-скільки разів просила її класти речі на свої місця!

—  Пчхи.

Це ж правда неважко. А тепер маємо десерти з трішки кислинкою і трішки перчинкою. 

—  Пчхи.

Ніна на силу відшукала шлях до води, щоб вмити лице. А після визирнула до зали в намірах дати напарниці прочуханки.

—  Пчхи, Наталко, я ж тебе просила…

Та замість Наталки її чекав сюрприз. 

—  А Ви, я бачу, знову хворієте.

Вже кого, а сімейника, тобто Олексія Романовича, Ніна не сподівалася тут побачити.

—  Чи все знову не так, як здається? —  той хитро примружив очі.

Ніна готова була поклястися, що він мав такий вигляд, ніби зараз  дістане зі свого портмоне стетоскоп і притисне до її грудей в пошуках зайвих шумів. Але з підозрілого почує хіба шаленне калатання її серця. Чого б це?

Востаннє вони бачилися тиждень тому, Олексій Романович приходив забрати торт і на цьому їх шляхи розійшлися. Або ж Ніні так здавалося.

—  Як вам торт? Сподобався? —  спробувала змінити тему Ніна.

Куди ж поділася Наталка?

—  Чудовий. Власне забіг подякувати. 

Олексій Романович поклав на прилавок букет з рожевих лілій, змусивши Ніна ще більше зашарітися. 

—  Не варто було.

Лілії вона не любила, але від квітів не відмовляються: вони милують око й дарують гарний настрій у самотні вечори. Власне, це все, на що вона зараз могла розраховувати. 

—  Наступного разу можете просто придбати ще тістечок в знак вдячності. 

Ніна дістала з під столу вазу, набрала на кухні води і повернулася. Букет поставила прямо біля вітрини, щоб гарний настрій був не лише у неї, а і у всіх відвідувачів. 

—  Може не будемо чекати наступного разу і сходимо повечеряємо сьогодні? 

—  А як же ваші діти?

Олексій Романович застиг в нерозумінні. Ніна іншого і не очікувала. Варто у чоловіка спитати про очевидне, як жодних відповідей не знаходиться. 

—  Які ще діти? —  врешті видав сімейник.

А він не здається, шкода, що настрою грати в ігри у Ніни не було. 

—  Ну ви ж для доньки торт замовляли?

—  Для племінниці, —  виправив Ніну Олексій Романович.

А це вже цікаво. 

—  То як щодо вечері?

—  Я до восьмої працюю.

—  То я заїду?

Ніна кивнула. Олексій Романович зник за дверима, а дівчина заходилася поправляти лілії. Хто, власне, сказав, що це не її улюблені квіти? Такий аромат від них — аж п’янить!

Тут і Наталка звідкись узялася. Та що вже з неї взяти. Про той інцидент із перцем Ніна й думати забула. Як кажуть, усе, що робиться, — на краще.

Швидше б уже вечір!