Старий друг

Час процвітання стає прекраснішим завдяки дружбі, а час горя – легшим, якщо розділити його з другом.

© Цицерон

Зараз вони, ніби були на суші, де була своя атмосфера і клімат. Навіть якесь дивне своє сонце. Вони були на суші під водою...

- Це кабздос. Я мокра, як хлющ, - сплюнула воду Азалія встаючи з фонтану. - і ти між іншим теж, - ткнула пальцем в атланта вона. - Та нас по мокрих слідах швидко найдуть і у в'язницю засадять.

- Якщо не гірше, - пробурмотів у відповідь Ділан. - Але в принципі дещо для нас я можу зробити.

Він допоміг піратці вибратися із фонтану. І поклав руку прямо на її шию.

- Придушити хочеш? - скептично запитала.

- Дуже... - хмикнув він. - Може якось потім.

Магія оповила його руку дуже повільно. Тим не менш тепло пробралося до тіла капітана. Вона відчувала як її одяг поволі просихає і вода вивітрюється з волосся. Через хвилину вона була вже зовсім суха, ніби і не було цього купання у фонтані. Те ж саме атлант провернув і з собою.

- О, то тебе можна використовувати як сушилку, - усміхнулась піратка. - твоя ринкова ціна росте...

На цю репліку Ділан лиш закотив очі.

- Пусті слова. Здається, ти так і не довезла мене до ринку, - хмикнув він.

- Не хвилюйся, - їдко відізвалася Азалія. - Я ще влаштую тобі туди екскурсію. Планую зробити з тебе імператора Атлантиди і тоді твоя ціна зросте до небес. Я озолочусь, - мрійливо протягнула вона.

- Ага. Так і буде, - усміхнувся атлант і потопав уперед до палацу.

Капітан зітхнула і попленталася за ним.

- І взагалі де стража? Тут чужинці між іншим заявилися, - балагурила вона.

- От будеш шуміти, вони дійсно влаштують тобі теплий прийом, - навіть не повертаючись одізвався Ділан.

Резиденція правителів Атлантиди… 

Розкішна споруда збудована з полірованого бурштину приголомшує своїм розмахом та красою. 

Вони увійшли десь на кшалт чорного ходу і Ділан повів Азалію таємним коридором. Спочатку вони пройшли крізь зарості якихось кущів, потрапивши на невеличку полянку, а потім атлант відхилив гілки ліан на бурштиновій стіні палацу. Саме в цьому місці і виявився прохід, що вів у підвали, вибудувані багато століть тому.

- Зараз ними мало хто користується, - пояснив Ділан безпечність цього шляху. 

Хоч його не було деякий час у палаці, але він точно знав, куди варто йти, а куди ні. Азалія ж лиш мовчки слідувала за ним. Вона скоріше любувалася незвичністю цього місця.

Зовнішній вигляд замку вражав своєю архітектурою, деталізацією, різьбою і вставками з дорогоцінних каменів, зокрема, золота та смарагдів.

Незважаючи на те, що палац був розташований на глибині океану під повітряним куполом, він водночас був оточений колоритними кораловими садами та морськими істотами. 

Величезний прозорий купол з повітрям над замком підтримував рівень кисню в середині будівлі та забезпечував світло, що проникало від сонця до морської глибини.

Потрапивши всередину, Азалію спіткало відчуття дежавю. Бо її зовсім не дивували краєвиди, хоч вона і любувалась ними.

Усередині замку не було розкоші чи багатства, бо він сам здавався витвором мистецтва. Кришталеві гілки троянд прикрашали стіни. Тут же неповторні фонтанчики з джерельною водою. Що, прозора і свіжа, манить спробувати її. 

Меблі з простого дерева, проте на них вирізьблені чарівні узори, на яких зустрічаються різнобарвні акули та морські коні. 

Лише двері і ставні покриті золотом та прикрашені дорогоцінними каменями. 

Особливо піратка задивилась на стіни замку, де висіли картини, виконані вишуканою технікою з морських водоростей та раковин, які розповідають історії давніх часів та подвиги атланців.

- Подобається? - запитав атлант, побачивши реакцію дівчини.

- Знущаєшся? - скептично шепотіла у відповідь вона. - Як ЦЕ може не подобатись?!

Ділан лиш усміхнувся у відповідь.

- Якось проведу тобі екскурсію.

- Який план? - запитала Азалія.

- Все досить просто. - відповів Ділан. - нам потрібно знайти браслет, де дядько запечатав мою силу. Бажано було повернути твою пам'ять і тоді наші шанси на перемогу виросли б суттєво. Але... давай поки знайдемо браслет.

- Що буде як ми його знайдемо? - запитала піратка.

- Знищимо. - коротко відповів атлант. - Знати б де його шукати....

- Невже тут не лишилося у тебе жодного друга? - звела брову капітан. - Подумай. Має бути хтось, хто підкорився вимушено і не проти повернути старі часи. Коли ти був кронпринцем, а твій дядько лише намісником.

Ділан зупинився і закусив губу. 

- Можу сказати, що єдиний на кого я можу подумати. Це мій колишній друг. Віпат. Який служив в елітній охороні правителів. Тоді саме він з іншими лицарями арештував мене.

- Круто, - скептично прицмокнула Азалія. - звернутись до того, хто кинув тебе у в'язницю.