Розділ 25

  Ольга Григорівна закінчивши виконувати вправи сіла на плетене крісло-гойдалку, яке стояло під вікном. Лесі теж запропонувала присісти на стілець, давши цим зрозуміти, що хоче з нею і справді поговорити.

- Після цих вправ усі м’язи болять...

- Спочатку болітимуть. Але потім, після кількох днів занять, ви відчуєте значне полегшення. Біль у суглобах та спині трохи вщухне і ви відчуєте легкість,- сказала Леся, повторивши звичні слова, які вона зазвичай говорила своїм клієнтам.

 - Вірю. Не думала, що на старість доведеться із цим остеохондрозом боротися. У молодості в мене нічого не боліло, — Ольга Григорівна видихнула та почала пригадувати своє минуле. — Коли я познайомилася з Мехмедом, так звали батька Аміра, мені було вісімнадцять. Я працювала простою офіціанткою у дорогому ресторані та мріяла вступити до університету. Хотіла стати ветеринаром, бо дуже люблю тварин. Одного разу в тому ресторані, де я працювала, святкували день народження відомого на той час бізнесмена. На те свято був запрошений і Мехмед. Йому тоді було двадцять п’ять. Він весь вечір на мене поглядав, а після завершення святкування підійшов до мене та запросив на побачення. Я тоді ні з ким не зустрічалася і тому погодилася — на вигляд симпатичний був і не з бідних. Зізнаюся тобі чесно: мене в Мехмеді насамперед привабив його статус та гроші.

- Отже, за Мехмеда ви вийшли заміж не тому, що його кохали? — уточнила Леся, яка вже не могла приховувати свою зацікавленість.

- Так... На той час Мехмед уже був власником заводу, жив у розкішному будинку, автомобілі міняв як рукавички. І мене він балував: купував усе, що я хотіла, виконував усі мої забаганки. Але… не змогла я його покохати. Намагалася, але не змогла. Навіть коли у нас народився син, я його не кохала.

- А Мехмед про це знав?

- Знав. З часом він усе зрозумів. Ображався, але казав, що його кохання вистачить нам на двох. Ось так і жили, поки з-за кордону до нас у гості не приїхав його двоюрідний брат Карім. Він погостював у нас усього один тиждень, але цього було досить, щоб ми закохалися один в одного на все життя. Через деякий час Карім переїхав жити в Україну, і ми стали коханцями. А потім Карім каже: "Розлучайся з чоловіком і виходь за мене. Я куплю ферму, ми переїдемо туди й будемо там жити". І я погодилася — і не пошкодувала. Це були найщасливіші роки мого життя. Мехмед теж із часом одружився вдруге. Але та жінка померла від хвороби, і тоді він одружився втретє — на молодій. Ми з ним друзями лишилися до останнього. Мехмед вибачив мені й своєму братові теж, — Ольга Григорівна криво посміхнулася. — Ти, мабуть, хочеш запитати, як же я могла кинути свого сина.

- Так,- Леся не стала цього заперечувати.

 - Я теж не безгрішна. Наробила багато помилок, яких уже не виправити. Амір народився, бо цього хотів Мехмед. А я на той час не була готова ставати матір’ю, не було в мене такого бажання. Коли дізналася, що вагітна, навіть хотіла зробити аборт. Але Мехмед благав: "Не треба". І тоді я вирішила, що зроблю своєму чоловікові цей подарунок, віддячу за його любов до мене, і тому народила. Але я не відчувала себе матір’ю навіть тоді, коли тримала на руках новонародженого сина. У мене не було ніяких емоцій. Зате Мехмед не відходив від нього ні вдень, ні вночі. У нас, звісно що, няні були — вони й доглядали за Аміром. А я… Та що тепер про це шкодувати? Одним словом, вчинила негарно. І сина, і чоловіка я не любила. Ні, я їх усе-таки любила, але не так, як належить. І покинула їх без будь-якого жалю. Я хотіла бути щасливою — по-справжньому, з коханим чоловіком. Звісно, я могла б Аміра з собою забрати, але йому було б погано зі мною, а з батьком йому було краще.

- Йому не вистачало вашої любові,- наважилася сказати Леся.

- Я знаю, він весь час намагався заслужити мою любов, — Ольга Григорівна нервово засміялася. — Розумієш, мій син намагався заслужити мою любов. Він завжди робив усе, щоб мені вгодити, а я тільки зараз почала це розуміти. Занадто пізно. Він заради мене переїхав на цю ферму, врятував її від банкрутства, а я навіть йому не подякувала за це…

- Але ніколи не пізно, це зробити,- Леся хотіла підбадьорити жінку.

- Так не пізно, але чомусь мені на це важко наважитися. Сказати йому, що люблю, подякувати за допомогу. Для мене він водночас і рідний, і чужий. Соромно зізнатися, але я навіть не знаю, який він насправді. Іноді мені здається, що він зовсім не такий, якого я його знаю.  Розумієш, Леся, у дитинстві Амір був непосидючим, неслухняним, шкодливим. Я навіть не знаю, як Мехмеду вдавалося з ним впоратися. А потім Амір підріс і почав змінюватися. Коли приїжджав у гості до нас на ферму, я навіть не впізнавала в ньому ту дитину, яку я покинула. Він зробився слухняним, спокійним, і ти не повіриш — таким сором’язливим, нерішучим, — Ольга Григорівна відхилилася на спинку крісла, витягнувши ноги вперед. — Ох, і болять м’язи. Так от, про що я... Ах, так, Амір змінився. У мене Адам такий від народження, і, як з’ясувалося, Амір теж такий.

- Вони ж брати,- додала Леся.

- Так, брати. Адам мріяв завжди стати відомим винахідником та за кордоном навчався. І йому потроху це вдається. Нещодавно завершив навчання й вирішив повернутися. Каже мені, що хоче на фермі жити та винаходом своїм займатися, а також спробувати фермою керувати. Я Амірові про це сказала. Думала, що він розгнівається, а він, навпаки, каже, що навчить його, як це робити, тобто фермою керувати. Амір мене ще й досі продовжує дивувати. На відміну від Адама, Амір уміє керувати бізнесом — батько його навчив. І освіту він відповідну здобув. Після загибелі Мехмеда Амір тепер разом із мачухою заводом володіють і разом ним керують. Точніше, ця Маріанна взяла на себе все керівництво, бо бачить, що Амір слабохарактерний, от і взяла його в оборот. Та насправді, неважливо, як вони там діляться. Головне, що Аміра все влаштовує — свої гроші від прибутку він отримує.

- А як же так вийшло, що ферма трохи не розорилася?- Лесі це теж стало цікаво дізнатися.