16. Коли в кохання поринаєш, то заздрість ти не помічаєш

Дуняша

Вранці прокидатися зовсім не хотілося. У тілі ще тліла знемога прекрасного сну, де мій коханий Лео так і не пішов учора, а таки залишився. І на мить навіть здалося, що це був зовсім не сон. Але остаточно скинувши з себе млість, я солодко потяглася. І тільки-но розліпивши повіки, мій погляд моментально впав на приліжковий пуф. На якому акуратно було розкладено нереально красиву вінчальну сукню. Біла, що буквально світиться в світанкових променях ранкового сонця, сукня переливалася тоненькими промінчиками позолочених і срібних відблисків. Воно мала щільний, вкритий вибитими візерунками корсет і та нерально пишний низ. Спідниці, що обрамляли сукню, були зіткані з найтоншого майже прозорого шовку.

– Краса! - захоплено зірвалося з уст, коли я побачила всю цю розкіш.

- Ну, я б таке не вдягнув! – у повітрі матеріалізувався Тайвем. - На мою думку, світле повнить.

Пухнастик притупився і випнув груди.

- А я люблю все світле, - Камр сів мені на плече. – А тобі сніданок не принесуть?

Звір принюхався до ранкового повітря.

- Так-так,  їжа! - Каул почав стрибати на м'якому матраці, показуючи язик двом іншим духам лісу. - Дуже їсти хочеться! Це тобі їсти перед церемонією шкідливо, а нам корисно і потрібно!

- Вам аби поїсти, - весело розреготалася. І легко зіскочивши з ліжка задзвонила в залишений на тумбочц поруч зі ліжком дзвіночок.

Цієї ж секунди в двері спальні постукали.

- Чи можна, пані? - У кімнату протиснулася тендітна зеленоволоса кікімора.

На цей раз я не відчувала до дівчини звичного огиди і мило посміхнувшись кивнула, запрошуючи пройти.

У руках кікімора вже тримала важку завалена різноманітними ласощами тацю. Легкими кроками вона попрямувала до скляного чайного столика і розклавши наїдки, також швидко зникла.

- Ну, що застигли, пригощайтесь. Судячи з кількості їжі тут і на вас розраховано, - хитро примружившись, повідомила я духам.

- Замало щось, - оцінив Каул поглядом експерта, - Боюся мені й одному не наїстися, а ще ці два ненажерливі черевця.

- Так, хто хоче зберегти всі пальці на руках, ховайся, - гаркнув Тайвем.

- Мені лишіть! - до загальної вакханалії приєднався Камр.

Пухнастики з таким натиском налетіли на їжу, що я навіть оком не встигла моргнути як вміст підносу випарувався, а на моє ліжко опустилося три хутряні кульки.

- Добре поснідали! - підсумував Каул, - А  та он, кави попий, наречена!

- Ну, дякую, - невдоволено скривившись, відповіла. - Завдяки вам мені точно вдасться влізти в цей тугий корсет, - рукою вказала на білу вінчальну сукню.

- Ой, ми маємо це бачити! - зраділи духи лісу, оголосивши про свою радість одноголосним вигуком.

- Я навіть і не знаю, мені здається, що сьогодні я таки попрошу допомоги у кікімор. Мені не хотілося б виглядати безглуздо в день свого весілля, - задумливо промовила я. З жахом згадуючи, як нерозумно одяглася вперше. До речі, не без безкорисливої допомоги найдорожчих духів лісу. Здавалося, що з того часу минула ціла вічність і як багато мені довелося переосмислити з того часу, скільки всього пережити. Я ж тоді й думки допустити не могла, що мені може сподобається зарозумілий молодий дракон. А те, що я виходитиму за нього заміж, та ще й з любові, це взагалі було за межею мого сприйняття.

Від цих думок посмішка сама по собі розпливлася на моєму обличчі. З блаженного туману спогадів, які затягнув мене аж до моменту нашого першого поцілунку з Лео, мене витягнув невдоволений дзвінкий голос Тайвема.

- Прокинься, спляча красуне! Це не твоя казка! Збирайся давай, не підеш же ти під вінець у нічній сорочці. Ящеру твоєму сподобається, окреме задоволення - цукерка без обгортки, але гості будуть спантеличені і грішною справою можуть прийняти, твоє відверте вбрання за нову моду. Якщо ми тобі не потрібні, ми помчали на дегустацію весільного торта! А то ще чогось не того напхають у нього.

Чорний дух оглянув мене з ніг до голови і швидко покинув мою кімнату. Потім кинулися його брати, при цьому не забувши голосно грюкнути дверима.

Залишившись наодинці я, важко зітхнувши, кинула погляд на прекрасне вбрання. Тільки зараз я виразно відчула тоненький паросток тривоги, що стрімко розростається в душі. Серце моментально пустилося стрибати, розганяючи по крові божевільне хвилювання перед майбутнім обрядом. Все-таки, коли поряд були духи, я почувалася значно впевненіше та спокійніше. Може, не варто їх  було відпускати? Але ж не стояти мені тут, ось так, вічно, треба було щось робити, як мінімум для початку, викликати служниць. І не встигла я потягнутися тремтячими пальцями до заповітного дзвіночка, як двері моєї спальні стрімко відчинилися і на порозі з'явився високий незнайомий мені чорнявий чоловік. У його чорних очах – прірвах читалося щось небезпечне і водночас чарівне.

- Леді Дульсінея, - незнайомець заговорив глибоким низьким голосом, що тягучою патокою, поширився по кімнаті, - Я прийшов, щоб провести Вас до Вашого нареченого по таємному ходу! Такою є традиція роду Драко-Драгондез.

Я спробувала заперечити, але незнайомець підняв руку, змушуючи помовчати і продовжив:

- Давня легенда говорить, що колись у незапам'ятні часи прадракон зустрів свою справжню край озера Альмар. Побачивши його відображення у воді, дівчина ж злякалася дракона і хотіла було втекти, але сильна магія огорнула її щільним коконом і притягла до нареченого. У день весілля чорна магиня Іда, яка не хотіла, щоб рід драконів продовжувався вирішила викрасти наречену, але завдяки вірному слузі, який вказав дівчині підземний хід, весілля відбулося. Таким слугою для Вас, міледі, сьогодні буду я! Але не бійтеся, Вам нічого не загрожує, це частина стародавнього ритуалу!

Чоловік широко розплющив очі і схилив голову набік, розглядаючи моє здивоване обличчя.

Але... я ще не одягнена, а як же сукня? - тихо промовила і позадкувала, тому що пронизливий погляд незнайомця мене на жарт злякав. Тієї ж миті чоловік зробив один стрімкий крок у мій бік і доторкнувся до мене холодною рукою.