15. Кохання вабить ніжний вир, цілком нас поглинає він, холодний розум, наче звір застиг в очікуванні змін

Дуняша

Нарешті, наша дорога привела у володіння Чорних драконів. І напруга, що постійно сковувала тіло, поступово почала відпускати. Змінюючись на почуття полегшення та внутрішнього спокою.

Замок Чорних велично височів над густим зеленим масивом, на вершині неприступного гірського пасма. Графітові піки, наче зуби дракона вгризалися в ніжно-блакитне небо, загрожуючи здалеку. У голові спалахнуло, що перша моя подорож у замок була на спині Лео. Із цього можна було зробити висновок, що дістатися туди пішки, а тим паче в кареті, неможливо. Аж надто неприступними були його стіни.

- А як ми потрапимо на територію замку? - Задерши голову поцікавилася у нареченого, що притискав мене до себе. 

Той у відповідь лише багатозначно знизав полечима:

- Зараз лише альпіністське спорядження вдягнемо й уперед.

Він посміхнувся іронічно і, не зводячи з мене очей, додав:

- Давай міркувати логічно, твої дружки-пухнасті пиріжки вміють літати, Вентус може сніговим барсом обернутися, і я дещо можу! А ось Ви, майбутня леді Драко-Драгондез? Поки що під питанням… все-таки мотузки та гаки тобі знадобляться.

- Ти жартуєш?! - з непідробним жахом перепитала у дракона, що нахабно шкірився. - А інакше ніяк не можна?

- Ще варіант - я можу взяти тебе, гарне створіння, - він підняв очі до стелі і зробив мрійливе обличчя. - Ах, так, відволікся, я можу взяти тебе під крило, тобто на крило, але це нудно якось. Неси мене, драконе, у свою країну драконячу... Це ж як у казці, а в нас тут все насправді. Перевіримо твою новонабуту магію, а раптом левітація входить у пакет "Дуняша Меджік 1.0". Виходь з екіпажу та покажи на що здатна.

Він подав мені руку, щоб мені було зручно вийти.

Ноги торкнулися і втопилися в м'якій шовковистий траві. Земля наче моментально відгукнулася на мою магію. З надр потяглися тонкі обволікаючі нитки. Я відчула, як моментально зміцніла моя магія, вібруючи, пульсуючи. Наповнюючи мене вщент. У цей момент я відчула таку легкість та неймовірну силу. Я заплющила очі і подумки уявила головний двір замку, у всій мальовничій його пишності. Тієї ж секунди, мене ніби підкинуло і відірвавши від землі почало тягти у вир. Очі я розплющила тільки тоді, коли відчула твердий ґрунт під ногами. Яке ж було моє здивування, коли перед очима я побачила саме центральне подвір'я замку Чорних і усміхненого Максиміліан.

- Ну, привіт, невістко, - з посмішкою проспівав старий дракон і простяг руки для обіймів. І коли я пригорнулася, поклав у теплі обійми і легенько, по-батьківськи, погладив по спині. Потім віддалившись лукаво зазирнув у вічі: - Я відчуваю в тобі потужні потоки білої цілющої магії.

- Так, - тихо видихнула. - Але до кінця я ще не навчилася нею керувати.

- Помиляєшся, моя гарнюне, - ласкаво промовив Максиміліан. - Я відчуваю, що ти вже повністю керуєш нею, мало того, після проведення шлюбного ритуалу ваші з Леопольдом сили переплетуться і посиляться у сто разів. Я хочу, щоб ти знала, союз між істинними - це дуже рідкісний і великий успіх. І я щасливий, що незважаючи на колись скоєний мною страшний гріх, саме моєму синові Велика Віяра подарувала таку нагоду.

- Що Ви маєте на увазі? Який гріх?

І щойно Максиміліан відкрив рота, щоб відповісти мені. На просторий майданчик, недалеко від нас опустився величезний чорний дракон, шумно складаючи величезні шкіряні крила. А потім, буквально за хвилину, через стіну одним ефектним стрибком перестрибнув гарний білий барс.

- І що це у нас за несанкціонований обмін люб'язностями та обіймами, - Лео прийняв людську подобу і зацікавлено витріщився на нас.

- Невже ще один наречений для нашої леді Досконалість? - реготнув Вентус

- Ну, чому ж несанкціонований, дуже навіть. І взагалі, я що не маю права обійняти свою улюблену невістку?! - продовжуючи посміхатися, промовив батько Лео. - Іди сюди, не треба ревнувати і тебе обійму, синку, - повідоми, широко розставляючи руки.

- З яких таких пір у нас заведено обніматися? - смішно скривився Чорний лорд. - Ви, татку, не перестаєте мене дивувати, це майбутня невістка має на Вас такий згубний вплив? І вже й улюблена? Таке враження, що були менш улюблені? Дуняша ще чого подумає грішною справою, що в мене тут гарем, як у підводного царя, наприклад!

- Гарем… – замріявся дух вітру, – Звучить цікаво, ось я б розгулявся…

- Не сумніваюся, - реготнула, не утримавшись від коментаря.

- Дуняша  дійсно, завдяки своїй цілющій магії, діє на мене дуже позитивно, я навіть сказав би - надихаюче! - урочисто промовив старий дракон. - Я прямо відчуваю, як наповнююся коханням і аж ніяк не тільки до майбутньої невістки, але й до власного сина. Навіть он Вентус уже не так дратує, - весело підморгнув мені Максиміліан, поглядаючи у здивоване обличчя духа вітру.

- Ой, слухай, а ти там нічого не пив, за всієї поваги, прямо сам не свій, може відвар із мухоморів чи трав магічних?!  Де грізний правитель, гроза семи магічних світів?! - з обличчя Лео не сходила іронічна усмішка. - Не впізнаю тебе в гримі, тату! Якби не бачив твоє перетворення на дракона-хіпі, не повірив би! Але так добре, настрій мені подобатися і нам час готуватися, а то порожні балачки мене особисто дратують. Справжній дракон повинен бачити мету та не помічати перешкод! Та й не терпиться вже назвати мою прекрасну наречену своєю дружиною! Чи це чудова мета на найближчі дні?! Вентус, - він звернувся до друга, - на тобі музичний супровід та розваги, а все інше… Загалом, я в тебе вірю!

- Це коли я став розпорядником весілля, Леопольде?! Я теж хочу гульнути, розслабитися, знайти своє кохання, - заспівав дух вітру в мій бік.

- Якщо ти не проти, сину мій, я дозволив собі взяти невеликий клопіт з організації весілля на себе. Простіше кажучи, сюрприз приготував до вашого приїзду, - чемно промовив Максиміліан. При цьому його очі хитро спалахнули.

Посмішка Лео переросла в грізний оскал і він блиснувши очима і рикнувши щось незрозуміле, різко підхопив мене під лікоть і потяг до входу.