Епілог

На Кордон, зроблений бджоловськими грибами, студенти сходили подивитися перед самим від'їздом, заздалегідь обвішавшись якимись амулетами. Виявилося, на вигляд ця штука, якою лякали неслухняних дітей і п’яниць, була зовсім нестрашною. Так, стіна туману, за якою нічого не видно. І влізти туди з необережності можна було тільки тоді, коли довкола був теж туман, звичайний. Ну, може, ще вночі, але тут треба було постаратися.

— Напевно, серед місцевих жителів дуже багато ідіотів, — задумливо сказав Яс, і подумки з ним погодився навіть Роан, якому такі розмови потрібно було припиняти.

А після знайомства з Кордоном практика офіційно закінчилася і студенти почали збиратися назад до школи, радувати викладачів виконаними завданнями, написаними звітами та натренованими практичними навичками. І на диво, дорогою навіть нічого не сталося.

А набагато пізніше студенти дізналися, що перевертні, надіслані кланами, сиділи біля порталів, доки до одного з них не доповзла грибниця, налякавши дорогою купу селян. А коли це, нарешті, сталося, і Оршар запевнив усіх, що тепер можна спокійно ходити туди-сюди, правда невеликими групами, кілька перевертнів одразу рвонули у світ зелених туманів. І повернулися вони звідти тягнучи за собою ворона, що чинив опір і кричав, а також багаж нових знань і відчуттів.

— Та ти просто ідіот, — казав кимось побитому ворону один із перевертнів того ж вечора. — Повний ідіот. Ти прогавив таку можливість через свій ідіотизм. І для себе прогавив, і для нашого клану. А тепер уже пізно.

— Я намагався її спіймати! — похмуро сказав ворон, на якого попереду чекала ще розмова з батьками ошуканих учнів, після якої він міг і не вижити, так що втрачати йому не було чого і він майже нічого не боявся.

— Намагався він. Навіщо було ловити та кидати в портал цих нещасних селян? На світі купа авантюристів, які стрибнули б туди добровільно, варто їм пообіцяти, що вони стануть перевертнями. І з них можна було б магічну розписку взяти, що вони зобов'язуються тебе слухатися. І їжу їм доставляти. І час слушний вибрати, щоб взяти зграю в свої руки. Просто набрати достатню кількість, а потім робити те, що робив маг, якого хотіли врятувати учениці. Тебе зграя поважала б і перемогти її потім було б просто. А ти, ідіот, викраденнями увагу привернув і віддав зграю хлопчику. Як так можна?

— Може, вони ще не стануть повністю перевертнями, — несміливо припустив ворон.

— Стануть, куди вони подінуться? Аби не драконами. Якщо стануть драконами, то весь баланс сил через це порушиться.

Перевертень мав рацію, нікуди жителі світу зелених туманів не поділися і навчилися обертатися. На щастя, не в драконів, а в банальних вовків, рисів та іншу живність. Навіть одна білка була, якій довелося  тимчасово заблокувати оборот, тому, що навіть проживання у світі ідеальному для перевертнів, не допомагало впоратися з проблемами, що виникли через таку ось другу іпостась.

Та й стався перший оборот серед поселенців не скоро, а через два роки. На той час, на місці землянок встигли побудувати невелике і досить затишне містечко, по сусідству з яким розрослася грибниця-ясла маленьких бджоловів. До такого сусідства люди швидко звикли, а потім ще й навчилися отримувати користь, заряджаючи амулети.

Жив клан Яніра, до речі, непогано. Як виявилося, дерева та й загалом рослини нічого проти світу зелених туманів не мають. Просто яблучка стали більшими, пшениця вимахувала вище людського зросту, а одним гарбузом можна було нагодувати з десяток людей. З тваринами виявилося складніше, бо мало на що зелений туман перетворить банальну корову. Тож м'ясо та молоко клану доводилося закуповувати у сусідньому світі. Добре хоч продавати було що, і гігантські овочі-фрукти, і екзотичні плоди-трави іншого світу цінувалися, як виявилося, не лише магами.

І населення містечка поступово зростало, насамперед за рахунок передбачених ворону авантюристів. По-друге, за рахунок наречених, яких не бентежило, що чоловік вміє обростати шерстю і обзаводитися іклами, і перспектива навчитися робити так само.

Але все це було набагато пізніше.

А тоді, через чотири дні після повернення з практики, галаслива компанія студентів сиділа в «Одновухому зайці» і вітала Шеллу з заручинами. Заручини сталися напередодні, їх якраз так підгадали, щоб у храм, подивитися як Шеллу та Ерленна заручають, прийшли друзі дівчини та її улюблена викладачка з чоловіком. Були ці заручини урочисті і правильні. Бо крім студентів та викладачів там ще були присутні родичі нареченого. І їх було багато, хоча бабуся нареченої все одно примудрялася це чудове суспільство пригнічувати — настільки велично і незворушно вона виглядала в традиційному вбранні. Мов якась степова богиня з'явилася. До неї навіть підійти ніхто, крім батька Ерленна, не ризикнув. А Джульєтта тоді зацікавилася, чи бувають жінки-шамани? А дізнавшись, що бувають, запідозрила у цьому бабусю Шелли. Щоправда, бабуся її цікавість задовольняти відмовилася.

— Правильне питання, до речі, — тихо сказав Роан. — Дар закликати, виганяти та прив'язувати теж передається у спадок. І навіть якщо у Шелли абсолютно класичний дар стихійника, це зовсім не означає, що у її дитини не виявиться схильність до роботи з духами та наказом-віддачею. Тоді доведеться шукати вчителів у степу. Пускати все на самоплив у цьому випадку буде так само небезпечно, як і у випадку з класичним даром.

Джульєтта покивала і сказала, що обов'язково передасть це Шеллі.

І передала, коли випила трохи вина і несподівано це згадала. Щоправда, як виявилося, Шелла гадки не мала, чим займалася її бабуся до того, як вийшла заміж. А після того шаманом вона точно не була, принаймні, не практикувала. Або практикувала так, щоб не бачили полохливі мешканці містечка.

— Родичі іноді такі потайливі, — сказала Джульєтта.

І Роан, якби був присутній, з нею погодився б.

Але він не був присутнім. Він якраз у цей час гойдав на руці бутуза, що підріс, спостерігаючи за тим, як його брат намагається відповзти від мами, що одягала на нього штанці. Збиралися вони якраз до родичів. До дідуся Ленса і його старшого онука, який вирішив з ним помиритися.