29 (3)

А далі розпочався цирк із конями.

Дедвиж, задітий за живе відмовою визнати його геніальність, почав шукати спосіб усім щось там довести. П'ять років шукав, доки в одному селі не побачив богиню-мати в скрині. Ось тоді він і зіставив один із записів у щоденнику предка з наявністю Кордону. І збагнув, що знайшов. Після чого залишилося знайти заритих предком чарівних личинок, приручити з їх допомогою гриби. Щоправда, як саме він приручатиме, «геніальний» самоук уявляв невиразно, і Орашар сказав, що в нього все одно нічого не вийшло б. Тому що Дедвиж навіть не сприймав личинок як розумних істот і збирався їх дресирувати як собак.

Втім, про дресирування він теж знав небагато.

Але личинок знайти зумів, відніс їх ближче до Кордону, на галявину з дивними грибами, і почав займатися всякими дурницями, тобто інтригами, як він їх собі уявляв.

***

— Найсмішніше, — сказав Роан, складаючи розрахунки в стопочку, — що якби він не думав, що всі за ним стежать і неодмінно завадять, і не придумав для відволікання геніальний план із викраденням людей і відправленням їх у світ зелених туманів, його діяльності ніхто б не помітив. Уявляєте?

Студенти уявили та почали переглядатися.

— А ще, цей дурень щиро вірить, що старі плетіння кращі за нові, що раніше взагалі все було краще, і що це ми всі невміхи. І переконати його поки що не виходить. Його навіть демонстрація сил ні в чому не переконала. І те, що в місті його відведення очей було б марним. Власне, воно і в лісі виявилося не надто корисним, якби ліс почали прочісувати, аномальне місце, куди не хочеться ходити, швидко знайшли б. А так, туди просто взяли та прийшли дівчина з котом.

— Це кіт туди прийшов, а я слідом, — зізналася Фламма.

Роан усміхнувся, кивнув і задумливо додав:

— І в те, що будь-який умілий маг бачить сліди чужої магії, якщо їх спеціально не затирали, він теж не вірить. Вважає, що це його особливий хист. Навіть демонстрація не допомогла переконати, сказав, що ми змовилися. Загалом, дуже дивний тип. Але не божевільний, у чому запевняють лікарі. Просто його знання про світ не співпадають із тим, що знають інші люди.

— І як він примудрився? — запитала Фламма.

— Справді, як? — приєднався до неї Малак. — Гаразд, він ріс із своєю дивною бабкою і нікуди не виходив. Але потім він кудись їздив, різних людей, напевно, зустрічав, бачив щось. Ну, не могла думка не змінитися.

— Могла, — сказав Роан. — Сила самопереконання величезна. Особливо, якщо вважати, що зустрінуті маги, які не користуються застарілими плетіннями, знають і вміють менше, вірити, що купці та селяни взагалі люди нижчого ґатунку, що вони набагато дурніші і нічого не розуміють. Та й не заходив він у великі міста, і людей бачив в основному в шинках. Він навіть у села приходив нечасто, бо там йому не виказували достатньої поваги, за його словами. А ще він вірив, що варто тільки отримати в свої руки Кордон, так одразу станеш рівним королю.

— Загалом, дуже дивна людина, — зробила висновок Джульєтта.

— І через цю дивну людину у нас Янір перетворився на дракона і обзавівся кланом, з якого ще незрозуміло що вийде, — додав Льєн.

— Доля насправді весела дама, — сказав Роан і посміхнувся.

***

Дедвижа Кавраду повезли до столиці для подальших з'ясувань та роз'яснень за добу до чергового відкриття порталу. Від самовпевненості у нещасного арештанта майже нічого не залишилося. Він намагався втекти і переконався, що його плетіння для злому чужого захисту нікуди не годяться. Він намагався впливати на варту, але в нього знову ж таки нічого не вийшло. Він намагався гордо мовчати і нічого не казати, але потім прийшов похмурий старий, поклав долоню на голову, і Дедвиж заговорив всупереч своєму бажанню.

Принагідно, весь цей час люди, що знаходилися поруч, невпинно йому демонстрували, що він багато про що не знає і багато чого не враховував. І за два дні всі ці люди зуміли довести його до стану повної зневіри, невпевненості та бажання десь сховатися.

Ворон, якого Дедвиж спочатку намагався звинуватити у всіх своїх гріхах, продовжував сидіти у світі зелених туманів, за словами Яса, у зв'язаному вигляді. Тож частина дізнавачів залишилася у фортеці, чекати другого організатора викрадень, любителя присипляти села за допомогою чарівних змій та великого мрійника про власний клан.

А що робити з дівчатами, які намагалися врятувати вчителя оригінальним способом, взагалі так і не змогли вирішити. З одного боку, вони також викрадали людей. З іншого боку, робили це просто з дурості, та й були впевнені, що вчитель повернеться разом із ними, як захоче. А потім ще й мешканці фортеці стали "нещасних дівчаток і так побитих долею" захищати. І в результаті було вирішено спочатку дочекатися їхнього загадкового вчителя, а потім уже дивитися за обставинами.

Найманці, на їх щастя, були визнані постраждалими і відпущені, з напуттям більше не вплутуватися в авантюри і триматися подалі від підозрілих осіб.

А ось рішення щодо недоперевертнів так і не ухвалили, хоча вже було цілком зрозуміло, що тих, кого витягли зі світу зелених туманів, слід повернути назад. Надто їм було погано і що далі, то гірше. Хтось навіть привіз стародавню книгу про те, як створювалися перевертнів, бо виявив у ній згадку, що цей процес не швидкий, з рік над людьми точно знущалися. У результаті було вирішено спробувати повернути додому тих, хто у світі зелених туманів знаходиться найдовше і подивитися, як їхні організми відреагують. Іншим послати армійські намети, захищені магією від усього чого тільки можна, запаси їжі та кількох магів-добровольців. Ще туди ж вирішив сходити Оршар, щоб знайти підходяще місце для грибниці, та й просто поговорити з людьми про те, що скоро в них з'являться сусіди.

А потім відкрився черговий портал, у нього почали закидати вантаж, пославши вперед магів-добровольців і недоперевертнів. Після вантажу додали енергії та дочекалися Яніра, опис відчуттів якого терміново був потрібен перевертням. Та й дізнавачі були не проти з ним поговорити. Так і вийшло, що глава новоствореного клану застряг на три дні в рідному світі, Кайвен знову вирішив не повертатися, поки не передасть колегам справи, а недобровільним поселенцям довелося, начебто тимчасово, змиритися зі своєю долею, цього разу прикрашеною запасами круп, борошна, сушеного м'яса, олії та спецій. Ще в той світ відправили трохи меду, хліба і цілу свиню, заколоту вчора, наказавши останню з'їсти якнайшвидше, бо ніхто не знав, як зелений туман подіє на свіже м'ясо.