розділ 29

Про шкоду домашньої освіти

— Ой, Янір! — зраділа Фламма, побачивши, хто вийшов із порталу другим, і почала спускатися з дерева. При цьому дівчина не думала взагалі ні про що. Вона навіть про підозрілих типів, що тільки-но пройшли під деревами, забула.

***

— Там ідуть… — почав пояснення Льєн, поки Роан витріщався на нього, як на привид своєї прабабки, яка давно спочила, але хто саме йде сказати не встиг.

Бо всі вже прийшли.

З-за дерева з криком вискочив якийсь дивний тип, одягнений, незважаючи на спеку, у чорний вовняний плащ із глибоким капюшоном. Різко завмер, пробурмотів, що всі мають бути на галявині, і замахав руками, як якийсь учень молодшої школи, який намагається створити вітряний потік.

Роан, якщо чесно, навіть не зрозумів до чого все це, просто лайнувся королівською жабою. А Льєн, морально готовий до того, що лісом блукають дивні люди, подивився собі під ноги і не знайшовши там нічого цікавого, стягнув з ноги чобіт і засвітив ним любителю чорних плащів у голову. Чобіт у Льєна був добрий, міцний, з товстої шкіри, з каблуком, для більшої міцності підбитим залізною підковкою. І летів чобіт правильно, каблуком уперед. Дивний тип тільки й встиг на прощання змахнути руками вгору, зірвавши поривом вітру листя з дерева, і сів, де стояв.

А з кущів тим часом, як миші з поїденого мішка, стали лізти інші підозрілі типи.

— На галявину за щит! — коротко звелів Роан, забувши, що щит односторонній і захищати повинен від того, що відбувається на галявині. І, показуючи приклад, підхопив людину, що вийшла з порталу, під руки і потягнув за собою.

— Напад! — тим часом радісно закричав хтось зверху.

А людина, що отримала чоботом у лоб, стала на ноги, погойдувалась і дивно вимахувала руками.

— Усіх убити, всіх, — бурмотів він, а найманці до нього дослухалися.

***

Перехід через портал у зворотний бік виявився штукою не дуже приємною. І якщо потрапивши у світ зелених туманів Янір одразу відчув себе навіть краще, ніж до того, то повернувшись, виявив, що голова паморочиться, світ хитається, та й нудити почало. Тому хлопець сів і став глибоко дихати, намагаючись якнайшвидше повернути нормальне самопочуття і розповісти всім, що зараз перетвориться на дракона і піде назад.

Але зосередитись йому не дали. Спочатку десь недалеко хтось почав кричати про напад. Маги на галявині спочатку завмерли, потім ті, хто був вільний, поспішно відійшли від порталу і почали розтягувати щити, так про всяк випадок.

Потім на Яніра налетів світловолосий вихор з тоненьким голосом і руками, що чомусь пахли м'ятою.

— Повернувся! — запищав цей вихор просто йому у вухо.

Світ різко потемнів, хитнувся особливо сильно, а потім нарешті прийшов у норму, наче злякався радісного дівчачого крику.

— Дякую, — душевно подякував Янір і навіть поцілував дівчину в лоба.

Після чого озирнувся, намагаючись зрозуміти, хто тут головний, побачив знайомого дізнавача і пішов до нього, більше не звертаючи уваги на приголомшено плескаючу очима Фламму.

Дійти Янір не встиг, дізнавач, як на зло, зірвався з місця і кудись побіг.

Янір знову озирнувся, побачив Роана і вирішив, що з ним можна поговорити. Щоправда, Роан чомусь задкував, тяг за собою чоловіка, який першим повернувся до рідного світу, а слідом скакав на одній нозі Льєн. А друга нога в нього була боса.

— Що за нісенітниця? — спитав Янір і спіймав за плече пробігаючу повз людину, начебто навіть мага.

Чоловік роздратовано вирвався і побіг до краю галявини.

Йому назустріч одразу вибігли страхолюдні дядьки з мечами, налетіли на виставлений перед ними щит і попадали. Після чого, замість спробувати щит обійти, стали битися об нього як мухи об скло.

До них, все більше дивуючи Яніра, приєдналися ще двоє мужиків із мечами. А ще кілька людей все-таки додумалися щит обійти, чи він просто не був у них на шляху, і поперли на галявину.

— Що за дурня тут відбувається? — повторив запитання Янір.

Роан передав недоперевертня Льєну, примруживши очі, подивився на дерева, а потім по одному врізав повітряним кулаком. Дерево коротко кракнуло і велично завалилося, перекривши шлях мужикам із мечами.

Їх це, на жаль, не налякало. Чоловіки не сповільнилися навіть на мить, так само перли вперед. І через дерево вони полізли з підозрілою запопадливістю, не здогадавшись його обійти. Вони чіплялися одягом за гілки, сковзалися на стовбурі і падали, вставали та йшли далі.

З лісу тим часом з'явилися їхні товариші.

А потім і зовсім вийшов тип у чорному плащі, замахав руками, ляснув у долоні і Роана з Льєном і недоперевертнем збило з ніг вітром.

— Та мене хтось слухатиме?! — роздратовано спитав Янір.

Злість гуляла в крові кличучи і вимагаючи. А Яніра продовжували ігнорувати. Тип у чорному вимахував руками. Страхолюдні мечники з незрозумілою завзятістю довбалися в поставлені перед їх носами щити. Маги на фокусувальному малюнку продовжували незворушно передавати порталу енергію. Іноді хтось падав, збитий черговим поривом. А Роан сидів на землі і дивився в одну точку, не звертаючи уваги на Льєна, що тицяє пальцем йому в плече.

З лісу продовжували з'являтися мужики з мечами, ніби десь там відкрився портал у світ, у якому тільки такі й водилися. У них зверху летіли шматки кори, гілки і навіть слабенькі плетіння.

З порталу вийшов черговий недоперевертень і сів, звикаючи до світу.

Тип у плащі перестав вимахувати руками, зате заворушив пальцями, щось собі під ніс бурмочучи, і земля біля краю лісу почала вибухати крихітними смерчиками, що кинулися один до одного.

— Отак я й знав, — похмуро сказав Роан і, нарешті, став на ноги, так само не звертаючи уваги на Льєна. — Ненавиджу самовпевнених недоучок.

І, склавши руку в кулак, різко нею змахнув, зваливши чергове дерево мало не на любителя чорного. Він відскочив, явно втратив концентрацію і вихори опали.