28 (3)

Ранок давно скінчився. Сонце здіймалося все вище. А прокляті купці й не думали їхати.

І головний лиходій розумів — пройде не так багато часу і відкриється портал. А потім закриється. І всі ті маги, які зараз сидять біля нього, займаючись якоюсь дурнею, повернуться до фортеці. І тоді шансів її обшукати не буде.

— Так, — сказав він похмуро і глянув на терпляче чекаючих опоїних.

Вигляд у них був добірний, розбійницький. У кожного другого шрами на фізіономіях або жахливого виду бороди. Майже у всіх носи зламані і криво зрощені. В декого бракувало фаланг пальців. На купців жоден з них не був схожий, втім, як і на будь-яких помічників, аж до вантажників.

— А хіба вони послали б за допомогою боягузливу купця? — спитав сам у себе маг, покликав наймолодшого і найсимпатичнішого найманця, і почав йому пояснювати, що слід поїхати до фортеці, а там вимагати допомоги та захисту.

Найманець дивився, майже не моргаючи. Без жодної емоції на обличчі. І маг дуже швидко зрозумів, що навіть якщо вдасться втлумачити, нічого з гарної ідеї не вийде. Тому що з такою пикою допомоги не просять. А якщо й просять, навряд чи її отримують до того, як того, хто просить, огляне лікар і доведе, що з ним усе гаразд, що розбійники, які напали, дійсно існують у реальності, а не оселилися у бідолахи в голові, звівши його з розуму.

— Іди на місце! — гаркнув від безнадії маг і зрозумів, що вибору немає, що до фортеці доведеться їхати самому. — Ну, хоч простежу за обшуком, — похмуро сказав він. Потім довго втовкмачував своєму воїнству, що нападати слід не на повільно шкутильгаючих по дорозі дідів з палицями, а на воїнів, які з'являться цілим натовпом. Помилувався наостанок байдужими розбійними фізіономіями і, важко зітхнувши, поїхав кликати на допомогу неіснуючому караванові.

І передчуття у нього було погане. Але він втішав себе тим, що з'явилося воно через різко потупівших найманців. А так, все буде добре. Головне, встигнути до того, як повернуться маги. З магами він нічого не міг би зробити. Занадто їх там багато зібралося. Добре хоч портали служать таким чудовим відволікаючим фактором.

— Ідея з порталами була гарна, так, — пробурмотів лиходій і підхльоснув коня.

Майже доскакавши до фортеці, лиходій згадав про другу групу, ту, яка мала зайнятися обшуком. Лаючись і проклинаючи все на світі, кинувся шукати їх, а знайшовши в яру, в тіні дерева, велів сидіти тихо, чекати, а коли він виїде з фортеці і покличе, поїхати слідом.

— Краще за цими ідіотами простежити, так. Направити. А то вони мені знайдуть, що не треба, — промимрив, знову сідаючи на коня і прямуючи до воріт.

— Напали! — заволав він, ледь показався з лісу. — Потрібна допомога!

Вартові, які грали біля воріт у карти, подивилися на нього без особливого інтересу.

Маг доскакав до них, ледь не звалився з коня, що шарахнувся від списа, на який сперся вартовий, встаючи на ноги.

— Хто на тебе напав, дурню? — спитав він співчутливо, дуже жалюгідно виглядав лиходій, котрий зібрав на себе павутину, пил і колючки.

— Не на мене, а на… — почав маг жаліслива розповідь про бідних купців.

І в цей момент над фортечною стіною велично проплив дирижабль, прямуючи у бік Кордону.

А вартові і лиходій добре роздивилися Хене і бджолова, що стояв поряд з ним. І те, що у бджолова в руках був якийсь округлий кошик, роздивились. І якщо вартові просто зацікавилися тим, що ж там таке може бути, маг одразу зрозумів що — проклятий нелюд віз до Кордону світляків, маючи намір забрати собі все, чого він так важко й так довго домагався.

Лиходій у розпачі облаяв бджолова, зовсім забувши що про вартових, що про неіснуючих купців, що про своїх опоєних найманців. Схопився на коня і під здивованими поглядами прикордонників поскакав назад у ліс, голосно лаючись, розмахуючи руками і явно переслідуючи кікх-хей на дирижаблі.

— Божевільний якийсь, — вирішили прикордонники і повернулися до карт.

Найманці про свого «наймача» забути, на жаль, не могли. Тому, побачивши, що він помчав у ліс, підкоряючись останньому наказу, вирушили слідом. Коні їм у великому плані передбачені не були і найманцям довелося бігти. Щоправда, магу теж невдовзі довелося кинути коня. Дирижабль летіти над дорогою, і навіть над стежкою, не хотів чомусь, і переслідувати його верхи лиходій зміг до найближчих заростей малини, лізти в які кінь відмовився навідріз. Довелося магу далі бігти на своїх двох, проклинаючи весь кінський рід до сьомого коліна.

Дирижабль летів.

Лиходій біг слідом, радіючи, що летить він не дуже швидко, але все одно поступово відстаючи.

Найманці бігли за ним, ні про що не думаючи, бо думати були не в змозі.

А Хене, навіть не підозрюючи про переслідувачів, милувався природою і говорив з розумною істотою про можливості спільного застосування бджоловської та людської магій у механіці. Ідея була цікава. І зважаючи на все, мала сенс. Тому що магії все ж таки відрізнялися, принцип отримання та розподілу енергії був різний. А вже бджоловські гриби, на думку Хене, взагалі були золотим дном. Тому що вміли не лише накопичувати, а й генерувати енергію. І якщо прибрати негативний вплив на нерідний світ, може вийти непогана батарея для двигуна. Набагато краща за ненадійні накопичувачі.

Тож до Кордону Хене та Оршар долетіли дуже задоволені один одним. Провели виміри. Бджолов, дивлячись зверху, нарешті зміг визначити точний радіус ураження місцевої природи грибами.

Потім помилувалися тим, що відбувається всередині Кордону, і бджолов навіть зміг із кимось там поговорити.

— Непогано, — нарешті сказав він. — Ця грибниця хоч і розрослася, весь цей час непогано захищалася від зовнішніх впливів і місцеву магію навчилася переробляти собі на благо. Ті чудовиська, які з неї виходили, зважаючи на все, залишкові явища, з якими вона не змогла впоратися і які вважала небезпечними для себе і наших дітей. Ось і виштовхнула їх назовні. Що трапилося з людьми, що заходять туди, я точно не зрозумів. Їх теж намагалися виштовхати, вважаючи небезпечними.